Напрямки

Овчінніков Антон

Театр Кіно «Люм’єр» (вул. Грушевського, 3), 18 червня, 14:00

Детальніше

Ірма Вітовська

Театр Кіно «Люм’єр» (вул. Грушевського, 3), 17 червня, 15:00

Детальніше

Ірма Вітовська – сучасна українська акторка театру та кіно
Володарка Київська пектораль (2001)
Best Ukrainian Awards (2006)
Телетріумф (2006)

Закінчила Львівський державний музичний інститут.
Актриса Молодого театру, в якому працює з 1998 року. Була ведучою телепрограми “Шлюбні ігри”.
Ролі в серіалах “Леся і Рома”, Ангел-хранитель”, а також у фільмах “Між першою і другою”, “Намисто для снігової баби”, “Не наїжджай на Дід Мороза”.

Владислав Троїцький – український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий.
Театральний актор і режисер, засновник театру “Дах”,
заслужений діяч мистецтв України

У 1987 р. закінчив КПІ (радіотехнічний факультет); у 1990 р. – аспірантуру при ньому.
У 2002 р. закінчив РАТМ (Російську Академію Театрального Мистецтва, в минулому – «ГИТИС»)(режисерсько-акторський факультет).
У 2000 р. відкрив акторську школу. Проект – «Драматургія Островського». Режисер-педагог – В. Троїцький
З 2003 р. викладав у Київському Державному університеті кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого (акторський курс Л. Танюка)
У 2004 р. створив етно-хаос гурт «ДахаБраха»
У 2007 р. заснувава аудіо-музично-візуально-театрально-філософський проект “ГогольFest”

Олексій Шмурак – співзасновник, координатор, піаніст та композитор Ensemble Nostri Temporis.

Працює в рамках сучасної академічної музики.
Випускник ДМШ №3 ім. В. Косенко (В. Дюбенко – фортепіано; С. Острова – композиція) і КССМШ ім. М.В.Лисенка (Б. Архімовіч – фортепіано; А. Загайкевич – композиція).
Студент НМАУ ім. П. І. Чайковського, композиторське відділення
(клас проф. Ю. Іщенко).

Лауреат міжнародних конкурсів юних піаністів ( “Синій Птах”, Сімферополь, 2003) і юних композиторів (ім. Семеняки, Гродно, 2000; ім. Шнітке, Москва, 2002; “Маестро” Сімферополь, 2003; ім. Гавриліна Вологда, 2004), а також композиторських змагань Connecting Music (Київ, 2009), фестивалів “Міст дружби” (Москва, 2009) та Frank Opera Fest (Івано-Франківськ, 2010).

Наталія Половинка – українська співачка (сопрано), актриса, педагог.
Лауреат Національної премії України імени Тараса Шевченка.

Закінчила Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка (клас професора М.Тарнавецкой) (1989), стажувалася в Центрі Е.Гротовского (Понтедера, Італія) (1991).

Актриса і музичний керівник театру ім. Л.Курбаса, художній керівник “Майстерні пісні”, солістка і педагог Державної хорової капели хлопчиків та юнаків “Дударик”.
Лауреат Національної премії ім.Т.Шевченко за виконання ролей у виставах за творами Григорія Сковороди, Платона і Василя Стуса (2006). 36 ММКФ: Приз «Срібний Георгій» за краще виконання жіночої ролі (Брати. Остання сповідь) (2014 року).

Владислав Троїцький – український театральний актор, режисер, драматург і телеведучий.
Театральний актор і режисер, засновник театру “Дах”,
заслужений діяч мистецтв України

У 1987 р. закінчив КПІ (радіотехнічний факультет); у 1990 р. – аспірантуру при ньому.
У 2002 р. закінчив РАТМ (Російську Академію Театрального Мистецтва, в минулому – «ГИТИС»)(режисерсько-акторський факультет).
У 2000 р. відкрив акторську школу. Проект – «Драматургія Островського». Режисер-педагог – В. Троїцький
З 2003 р. викладав у Київському Державному університеті кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого (акторський курс Л. Танюка)
У 2004 р. створив етно-хаос гурт «ДахаБраха»
У 2007 р. заснувава аудіо-музично-візуально-театрально-філософський проект “ГогольFest”

Вітошкін Євгеній – музейний менеджер, керівник відділу Київської національної картинної галереї, мистецтвознавець, оцінювач творів мистецтва, куратор культурних проектів Інституту стратегічних досліджень імені Голди Меїр. Тема: “Що залишиться після нас”.

Детальніше

Альтернативна галерея «Контейнер»

1.06-30.08. «Атлантида Потоцьких» Денис Овчар, vj group CUBE, xaoRa

Детальніше

Віджеїнг — це зведення в реальному масштабі часу відеофрагментів та сигналу з камер під музику діджеїв чи музичних колективів. Створене дійство відображається в залі на проекційних моніторах чи екранах.

VJ group «CUBE» створена у 2006 році на базі однойменного Івано-Франківського кіноклубу. Зараз група складається з трьох віджеїв: VJ Glow (Сергій Пілявець), VJ DaPix (Денис Овчар), та VJ Ra (Роман Шкоромида). У своїй віджей-роботі музиканти надають перевагу цитатам із документальних та арт-хаузних фільмів, часто використовують live-зйомки під час акцій, а також авторське відео, створене учасниками групи.

2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів

2016 – «Ар(т)хеологія», ЦСМ, Івано-Франківськ

2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль «PORTO FRANKO GOGOLFEST», Івано-Франківськ

2012 – Індустріальний мапінг на руїнах промислової зони. Проект «Звукоізоляція», м. Донецьк

Детлеф Швайгер (Detlef Schweiger), Німеччина

1958 р.н., Дюссельдорф, Німеччина

Дитинство та юність провів у Дрездені.
1979-1984 – вивчав мистецтво, теорію дизайну, живопис, графіку в Гумбольдтському університеті Берліна.
З 1986 живе та працює, як фрілансер в Будинку художника (Künstlerhaus) в Лошвіце.

Виставки:
2014 – “trumat” Sächsischer Landtag Dresden
2013 – “blue chant” Kreuzkirche Dresden. Stand 2.Künstlermesse Dresden Messehallen (Katalog)
2012 – BDO Leipzig
2011 – “saends home” Villa Salzburg Dresden
2009 – “querschnitt” Galerie Riedel Frankenthal/Pfalz
2008 – “schwarzweissgold” Neuer Kunstverein Regensburg

Маттіас Джекіш (Matthias Jackisch), Німеччина

1958 р.н., Ошац, Німеччина

Проживає в Golberode, Дрезден

1981-1986 – Академія витончених мистецтв у Дрездені

1985-1990 – Група Gruppe Meier (G.M.) з Тобіас Стінджел (Tobias Stengel) і Крисчен Спат (Christian Späte)

1984-2001 – співпраця з фотографом Götz Schlötke

Виставки:

1995 – Videoskulptur in der Wanderausstellung “out of residence”

1997-2001 – performative Skulptur für den Bundestag, Jacob-Kaiser-Haus, Berlin Permanente Raumskulptur im Neubau der Telecom in Leipzig

2009 – Kunstpreis der Freimaurerlogen zu Dresden

Янак Коузел (Janak Kouzel), Білорусь/ Німеччина
1985 р.н., Мінськ, Білорусь

2008 – факультет біології Білоруського Державного Університету

2014 – PhD в галузі природничих наук, отримав ступінь Dr. rer. nat, Університет Мюнстера (Німеччина).

Фокус творчості – вулична та документальна фотографія. Зараз працює над декількома незалежними документальними, довготривалими фотопроектами.

Особисті виставки:
2016 – “Tuchfühlung”, Bürgerhaus Bennohaus, Muenster, Germany
2015 – “Dakrananne”, Mikhail Savitsky Art Gallery, Minsk, Belarus

Хольгер Уендленд (Holger Wendland), Німеччина
Видавець, художник, публіцист
Для Kulturaktiv створив журнал “partisanen – Almanach für Unangepasstes”, у якому працював як редактор та видавець, також працював у журналі “SCHARTEKE – Untimely Essays”.

Протягом 20 років бере участь, як художник і куратор, у численних тематичних та міжнародних мистецьких проектах, що досліджують Кавказ і в Східну Європу.

Стеф Фрідал (Stef Fridael), Нідерланди

Народився в Індонезії.
Живе та займається сучасним мистецтвом в Ейндховені, Нідерланди.
1970-ті – навчався у School of Graphic Art, Ейндховен, Нідерланди

Після навчання займається графікою, та після декількох років йде на військову службу. Після військової служби повертається у професію художника та приєднується до групи художників “Zesde Kolonne” з резиденцією “Artspace Flipside” в Ейндховені.

Виставки в галереях, музеях, мистецьких інституціях Нідерландів, Монако, Бельгії, Німеччини.

Його творчість досліджує інстинкти живих істот. Страх, хтивість, безпеку, насильство, мужність, “бути чи не бути”. Тобто владу, престиж і статус. Все це відображається в контексті скручених зображень, які диктуються ТБ, Інтернетом та іншими засобами масової інформації.

Виставки:
2017 – Wolfs in Wolfs Wolverhampton Great Britain
2017 – MusicMatch & Art Dresden Germany. Group Exhibition
2017 – Neuropa Exhibition “Plastic all over the world” Kyoto Japan
2017 – Nasty Woman Amsterdam.
2017 – Plastic all over the World Annaberg Germany
2017 – “AKTIVISm” anniversary exhibition Kulturaktiv Dresden Germany.

Маріель фон Дюрсе (Mariëlle van Deursen), Нідерланди
Художниця, яка цікавиться різноманітними хаотичними структурами у нашому повсякденному житті. Які автоматичні дії люди практикують в цій суміші, і як людина здатна переварювати нескінченну кількість інформації. Намагається протистояти глядачеві за допомогою візуального мистецтва. Використовує відео зображення і звуки. За словами художниці: “Зображення і звук приносять баланс, або переходять в конфлікт”.

Знаходить натхнення у своєму оточенні. “Частина моєї роботи – автоматичні операції, які знайомі багатьом людям, наприклад, щоденна їзда. Шелест паперу під час гортання сторінок, спів птахів у лісі або звук, коли роблять селфі. Реагую на все це, а також на власні фантазії, які іноді нагадують дитячі. Як будувала хатинки в кущах і створювала власний світ фантазій, як йшла в ліс і вела за собою птахів. Дитяча уява робить мою роботу повітряною, іноді навіть легковажною. Я люблю гумор в роботі, але це не повинно бути головним”, – зазначає художниця.

Люк Спонселей (Luk Sponselee), Нідерланди

Незалежний куратор та організатор культурних подій, режисер, музикант, художник сучасного візуального мистецтва.

З раннього віку навчався в різноманітних культурних інституціях, з 1984 р. у “The Zesde Kolonne (foundation 6th Kolonne)”. “The Zesde Kolonne” є ініціатором за засновником “Aktiviteitencentrum 2B” (Культурний центр в Ейндговені, Нідерланди з 1984 до 2002 р.), “Re.Bound” (“Stage of the Unfinished” в Ейндговені, Нідерланди з 2002 до 2007 р.) та “Artspace Flipside” (простір, сцена, галерея і платформа соціокультурного експерименту в Ейндговені, Нідерланди  з 2007 до сьогодні). Разом з іноземними партнерами “The Zesde Kolonne” організували мистецькі події в Білорусі, Угорщинні, Сербії, Хорватії, Італії, Франції, Бельгії.
Цікавиться різноманітними “великими культурними стилями” і працює від інтуїції до намірів: як тільки хтось хоче зробити щось – з’являється місце і сцена. “Інтуїтивна складова є параметром подобається чи ні: якщо є “клік”, є результат, – стверджує Спонселей .

Вернер Кломпен (Werner Klompen), Нідерланди

1962 р.н., Нідерланди.

Освіта: Державна художня академія, Дюссельдорфська Академія образотворчих мистецтв, Утрехт

Виставки:  Art of war (Pittstowe), Rumor of murder (Flipside), Flipside XL Antwerp (logement), ventipertrenta 2009 Italy.

“Я нідерландський художник який шукає способи самовираження у цьому часовому вимірі, у якому живемо. У певному сенсі невідоме мені допомагає. Натхнення для моїх робіт змішані, загублені, знайдені та вже разом узяті. Великий герой світу мистецтва допоміг мені знаходити натхнення у всьому, що я є корисним для створення мистецтва”, каже Вернер.

Така Кагітомі (Taka Kagitomi), Японія,Німеччина
1973 р.н., Префектура Чіба, Японія
Живе і працює в Дюссельдорфі
2003-2011 Академія мистецтва Дюсельдорфу (Prof. A. R. Penck, Prof. Tal R), майстер-клас Prof. Tal R mit Akademiebrief (Prof. Tal R, Prof. Georg Herold, Prof. Durs Grünbein)
2006 Gastkünstler ArToll, Bedburg-Hau
2008 Gastkünstler SW G3, Glasgow
2009 NVV Stipendium 2009/10 Mönchengladbach
2011 Gastkünstler der Stadt Tampere , Finnland
Виставки:
2016 – Plan – ESMoA, El Segundo, CA
2015 – Ngorongoro – Lehderstrasse 34, Berlin
– You’re Just Too Good To Be True – Contemporary Fine Arts – CFA, Berlin
2014 – Bienchen, Bienchen gib mir Honig – Kulturform Alte Post – städtische Galerie Neuss, Neuss
2013 – Susanne Kohler / Taka Kagitomi – SPAM Contemporary, Düsseldorf

Майке Фергуфе (Mayke Verhoeven), Нідерланди
1988 р.н., Нідерланди.

Живе і працює в Хертогенбос , Нідерланди
2015 – 2011 – Університет мистецтв, бакалавр витончених мистецтв і дизайну
Нагороди:
2016 – Galerie Pouleouff Award Keep an Eye foundaton
2015 – Stichting KIA prijs Stichting KIA
Персональні виставки
2014 – Mayke Verhoeven 2014, Frame.de.Galerie, Amersfoort, Netherlands.
2013 – En wij, wij bleven achter, Hongerige Wolf, Groningen, Netherlands.
Групові виставки:
2017 – lichtkunst, ZevenendZes, Laren, Netherlands.
Poezie versus Kunst, Kasteel Dealenbroek, Herkenbosch, Netherlands.
Matter of time, Cacaofabriek, Helmond, Netherlands.
Ostrale Reform, Porto Franko Fest, Ivano frankivsk, Ukraine.
jubileumtentoonstelling, WG kunst, Amsterdam, Netherlands.
Її роботи часто поєднують в собі знайдені об’єкти, кожен з яких має іншу історію, яка знову разом утворюють нову історію. Художниця завжди шукає способи, щоб зробити особистий універсальний світ, артефакт, середовище.

Літографії – гравюри на камені.

А також назва п’ятого спільного проекту Юрія Андруховича з музикантами польського гурту «Karbido». Попередні альбоми – «Самогон» (2006, 2008), «Цинамон» (2009), «Абсент» (2012) і «Atlas Estremo» (2015) – означили шлях, на якому поетичні візії входять у безперервний діалог, а іноді й у безкомпромісну конфронтацію з музикою. Так виникає цілком особливий Третій Світ – простір, де поезію від музики вже не відокремити.

Проект «Літографії» цілком присвячений старому Станиславову з його історіями й легендами. Текстовою основою став однойменний цикл із семи віршів Юрія Андруховича, що вперше побачив світ у другій половині 1980-х і через три десятиліття раптово наповнився оновленими сенсами. Тож невипадково творці проекту відкладали прем’єру саме для такої оказії: місто Івано-Франківськ, історичний Станіславів, Палац Потоцьких, фестиваль PORTO FRANKO .

Ще одна прем’єра – нова, спеціально створена для «Літографій»,  робота віджеїв CUBE, відеосупровід яких став незамінним компонентом усіх видовищ за участі Юрія Андруховича та «Karbido».

Юрій Андрухович – голос, тексти

Томек Сікора – саксофони, електроніка

Марек Отвіновський – голос(бас)

Ігор Гнидин – ударні

VJ Glow

VJ Ra

Стрічка розповідає про шлях до слави унікального панк-фольк колективу Гоголь Борделло, а також про життя в імміграції кожного учасника групи зокрема. Маргарита – добра знайома лідера групи Євгена Гудзя, тому фільм вийшов дуже зворушливим і по-сімейному теплим. Євген Гудзь розповідає про те, як преса на початку називала їх позбавленим смаку колективом. Паралельно з розповідями про перші кроки в музиці, автор фільму показує соціальні проблеми виживання іммігрантів та ставлення до них.

Тейлер: https://www.youtube.com/watch?v=F8y9_MWbg5c

«Одинадцятий» (1928) – перша з трьох авангардистських стрічок, знятих Дзиґою Вертовим в Україні. Вертов розповідав, що «Одинадцятий» написано безпосередньо кінокамерою, без посередництва сценарію і те, що камера замінила для нього перо письменника. Це дозволило режисерові стверджувати, що він винайшов чисту кінематографічну мову (водночас глибоко-соціалістичну), в якій камера безпосередньо фіксує сиру матерію життя.

Музичний супровід до фільму створено українським композитором Антоном Байбаковим. Антон Байбаков пише музику з 1998-го. Незалежний виконавець, що співпрацює з відомими українськими музичними гуртами (ДахаБраха, Катя Chilly), працює, як звукорежисер кіно. 2006 року здобув нагороду на Всесвітньому фестивалі підводного зображення в Антибі (Франція), як звукорежисер стрічки «Портрет, написаний глибиною» (реж. Леся Мацько). У 2011 році отримав дві нагороди за найкращу звукову доріжку на Міжнародному кінофестивалі на Ібіці, в Іспанії («Не скажу», реж. Ігор Копилов) та кінофестивалі «Відкрита ніч» в Україні («Гойдалка», реж. Сергій Мироненко).

Влітку, 2013 року поїзд у вигляді рухомої світлової скульптури, розроблений художником Даґом Айткеном, здійснив 24-денну подорож із Нью-Йорка до Сан-Франциско. Зробивши десять зупинок на своєму шляху, поїзд спровокував низку гепенінгів за участі гурту творчих учасників, щораз унікальних для для кожної зупинки. Серед учасників фільму – Бек, Терстон Мур, Патті Сміт, Cat Power, No Age, Suicide та багато інших мистців.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=Z1m5XRpuGm8

Кетлін Ханна – ікона американського панк-року, солістка гурту Bikini Kill і денс-панк тріо Le Tigre. Саме вона придумала назву “Smells like teen spirit” для Курта Кобейна. Її впертий голос став символом riot grrrl та відправною точкою “третьої хвилі” фемінізму. Критики Кетлін мріяли, щоб вона нарешті замовкла, а шанувальники сподівалися, що цього ніколи не станеться. Ханна навчилася бути сильною, іти вперед і перевершувати саму себе. Коли в 2005 році вона раптом перестала співати, мало хто міг зрозуміти, що відбувається. За допомогою архівних концертних записів, відвертих розмови зі співачкою та її середовищем фільм “Панк-співачка” розповідає про крутий поворот у житті цієї безстрашної жінки.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=fwrXC5OXqgc

Цей фільм — відважна подорож у світ шумів та звуків, ритму та тиші. Подорож разом із тими, хто слухає уважно і без жодних застережень. Це Гвинти музичної Розбовтайки, які пристрасно шукають нових звуків, яких ніхто раніше не чув. Вони будують нові інструменти, працюють із фоновим дзижчанням повсякденності і таким чином перетворюють шум на звук. Цей фільм змусить вас слухати очима і бачити вухами. Він несподівано чуттєвий.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=8agThtagqbY

Де закінчується Захід і починається Схід? До кінця 80-х між ними стояв чіткий кордон у вигляді Берлінського муру, під яким виникла творча Мекка для суб- контр- і поп-культур. Тут було можливо все – навіть те, що було можливо неможливо. Тільда Суінтон каталася на велику, поки поруч прогулювався Девід Боуі, а Нік Кейв перечікував свої “погані часи”.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=Is1RkU6gMU4

Музичний документальний фільм «Jamala.UA» – фільм-портрет, який відкриває іншу сторону Джамали: без гриму, світла прожекторів та гри на камеру. Стрічка знімалася незалежною режисеркою Анною Акулевич за згодою співачки, але без її відома. Картина піднімає завісу над звичним сценічним і телевізійним образом співачки, дозволяючи побачити живу людину з її характером і принципами, сумнівами і втомою, слабкостями і ніжністю, але таку ж віддану головній справі свого життя – музиці. Прихована камера супроводжувала життєві колізії Джамали від зимового турне співачки, коли про другу перемогу для України на Євробаченні ще не мріялося. Проте невдовзі картина стала документуванням шляху до міжнародного визнання.

Трейлер: https://www.youtube.com/watch?v=20juBFo1Vdw

Фільм Джима Джармуша Gimme Danger — це історія гурту Iggy Pop та The Stooges, одного з найвеличніших рок-н-рол гуртів всіх часів. З’явившись в Анн-Арбор, Мічиган, в епоху контркультурної революції, яскравий і агресивний рок-н-рол The Stooges перевернув музичний світ кінця 60-х. Спрямувавши на аудиторію мікс року, блюзу, R&B та джазу, гурт дав початок тому, що згодом назвуть панком і альтернативним роком.

Тейлер: https://www.youtube.com/watch?v=ruqmemgLc2E

У «відкритий порт» мистецтва, на який перетвориться Франківськ в середині червня, можуть зайти усі бажаючі. На те він і відкритий. Тож гостями та учасниками матимуть змогу стати всі. Показуватимемо й балакатимемо про різне. Твори художників з Німеччини, Голландії, Румунії, Росії, Грузії та України творитимуть своєрідні мистецькі конфронтації. Про політику, побут, гроші, красу та потворність, про пам’ять, історію та моделювання прийдешнього, про те, чим живе сучасна людина і чого їй бракує. «Лімінальність вказує на невизначене існування між двома або більш як двома просторовими, або часовими сферами, станами або на умови проходження крізь них. Постмодерніське розуміння цього терміна відкидає надання переваги якомусь чітко визначеному центрові перед проміжною територією з розмитими кордонами. Описи лімінального досвіду включають у себе постмодерніські теми переміщення, протиставлення ідентичності/«я» та передачі культури, наприклад, коли йдеться про спроби відокремити одна від одної дві або кілька культурних ідентичностей або кинути виклик узагальнюючим імпульсам панівної культури», – Ліза М. Ортіс.

В сучасному світі звичним стало не знати історії, не пам’ятати минулого, або своєрідно трактувати події, котрі передували сьогоденню. Містечкова історія сором’язливо призабула засновників міста з роду Потоцьких, мало що свідчить про їхнє перебування у колись збудованій фортеці. Комплекс споруд «Палац Потоцьких» радше нагадує невдалу пародію на palazzo, особливо після того, як тут розташовувався військовий шпиталь. Територія комплексу наразі закрита для вільного доступу, будівлі не доглядаються, руйнуються, занепадають, а частина території експлуатується під автостоянку. Порожнечу забуття було заповнено морем. Франківськ відділився від Станіславова морем і перетворився в порт. Етику замінено естетикою.

Чи існує зв’язок з минулим? Чи потребуємо його впливів і таємниць? Стан невизначеності, перманентних перемін та відсутності стабільного стрижня має форми та вигляд. Мистецтво здатне їх фіксувати, візуалізувати, озвучувати. «Якими ж є історичні сили, що сприяють загальній невизначеності, без якої неможливо уявити постмодерний спосіб існування? Найочевиднішою з них є процес капіталізації, що шириться по Землі, змітаючи на своєму шляху традиційні культури (способи визначення людської природи). Запровадження грошей дало можливість «замовити» будь-яку дію, об’єкт або поведінку, як товар; єдина мораль, яку знає капітал – це обов’язок сплачувати борги», – Пітер Кенінг.

Чи вирішують гроші все? Чи повинні ми добровільно підкоритися капіталістичним фантазіям та бажанням, які нам нав’язують? Що ми робимо тут, на Землі?

Фестиваль – не тільки свято, котре завжди з тобою, але й майданчик для формування питань як про сьогодення так і про вічне, місце співставлення естетик, каталізатор формування ідеологій та міфів. Скористаймося цим.

Анатолій Звіжинський

Сергій Братков
1960 р.н., Харків.
Роботи Браткова одержали міжнародне визнання та були представлені на Венеційській бієннале (2007 р.) та на Бієннале в Сан-Паулу (2000 р.), «Маніфеста» 2004.
Братков навчався в Харківській художній школі ім. Рєпіна з 1968 до 1978 р. В 1983 р. закінчив Політехнічну академію в Харкові, факультет промислової електроніки. Разом з Борисом Михайловим та Сергієм Солонським заснував Fast Reaction Group. З 1993 по 1997 роки у своїй харківській студії Братков відкрив галерею «Апдаун». В Москве його перші виставки «Kids», «Моя Москва» и «Семь», показані в галереї «Ріджина», викликали жвавий інтерес публіки та критики. В 2008 пройшла ретроспективна виставка в Winterthur Fotomuseum (Швейцария). Участник Міжнародного симпозіума сучасного мистецтва Бірючий.
В 2010 році за відео інсталяцію «Балаклавский кураж» в галереї «Ріджина» отримав головний приз конкурсу «Інновація».
З 2000 р. Братков живе та працює в Москві.
Трихвилинна відео робота «Сто» з одного боку прямолінійне нагадування про соту річницю вєлікой октябрськой, з іншого про пам’ять і забуття, а ще сповнена додатковими конотаціями (сто грам, сто років самотності, сто рублєй…). Промовиста ілюстрація про ставлення до символів і сприйняття їх у формі «безпосереднього» проживання. В лаконічній формі змальовано «гвинтик історії» що її творить.

Андрій Сагайдаковський
1957 р.н., Львів
1974—1979 навчався у Львівському політехнічному інституті, факультет архітектури
2012 здобув Премію ARSENALE АWARDS у номінації Відкриття ARSENALE 2012
Живопис Сагайдаковського лякає своєю викличною брутальністю, але захоплює майже дитячою безпосередністю світосприйняття. Вдале поєднання малярського дискурсу та літературного наративу (майже кожне полотно супроводжується «пояснювальним» написом) творить винятково змістовну форму фіксації часу в котрім живемо.

Олекса Фурдіяк «Глова»
1962 р.н., Скалат
1996 – Львівська Академія Мистецтв
2017 – «Show promise», Zenko Fundation, Галерея мистецтв, Львів
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Український зріз», Вроцлав, Люблін, Польща
2016 – «Галіція Культ», ЦСМ Єрмілов Центр, Харків
2015 – ART KYIV CONTEMPORARY, Мистецький Арсенал, Київ
2015 – Dziedzictwo, Centrum Rzeźby Polskiej w Orońsku, Польща
2015 – Скульптурний Салон, Мистецький Арсенал, Київ
«Глова» Олекси Фурдіяка – металева різьба, як полюбляє говорити художник, що своєю монументальною незворушністю та внутрішньою динамікою формує екзистенційні питання. Антропоморфна фігура з незвично збільшеною кубічною головою вклякнула, охопивши руками голову. Біль? Розпач? Молитва? Поклоніння?

Lia Gulua (Австрія)

2001-2007 – Академія образотворчих мистецтв, Відень
У магістратурі вивчала контекстуальну скульптуру
2000-2001 – Камберуелл коледж мистецтв, Лондон, скульптура
1999-2000 Accademia Internazionale D’Alta Moda E D’Arte Del Costume Koefia, скульптура
1998-1999 – Вімблдонська школа мистецтв, Лондон
Вибрані виставки:
2016 Art Thessaloniki, Thessaloniki
2016 Bedsitter Art Fair, Vienna
2015 Fluchtpunkte, KHG, Vienna
2015 Parallel, Vienna
2015 Interior II, Vienna
2014 DaDaDa Art Area , Tiflis
2014 Parallel, Vienna

Ростислав Котерлін
1966 р.н., Івано-Франківськ
1998 – Інститут журналістики при Київському Національному університеті ім. Тараса Шевченка
2005 рік – Gaude Polonia стипендія Міністра Культури Республіки Польща
Виставки:
2017 – «Show promise», Zenko Fundation, Галерея мистецтв, Львів
2017 – «Personal structures: Open borders», Палаццо Мора, Венеція
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Український зріз», Вроцлав, Люблін, Польща
2016 – «Галіція Культ», ЦСМ Єрмілов Центр, Харків
2016 – «Неясний об’єкт життя», арт-центр Я Галерея, Київ
2016 – «?анидюЛ», ЦСМ, Івано-Франківськ
2015 – «Демократія і розкіш», арт-центр Я Галерея, Київ
2014 – «The Eagle Landed», галерея «Dzjalan», Варшава
2013 – «Український зріз. Лиман», Майстерня культури, Люблін
2012 – «Родичі Ворхола. Сучасне мистецтво Західної України», проект арт-центру Я Галерея в рамках ARTMOSCOW, Центральний дім художника, Москва, Росія
Роботи Котерліна сповнені політичних конотації, як нагадування в який час ми живемо і намагання з’ясувати історичні причини сьогодення. Відверта заангажованість символіки, маніпуляція свідомістю мас, тоталітарна бездушність грошового прагматизму та зневага до особистого і в той же час тонка іронія та насмішка над людською глупістю, невіглаством, скупістю.

Мирослав Яремак
1963 р.н., Івано-Франківськ
1982 – Косівський технікум народних художніх промислів, Косів
1989 – ЛДІПДМ (тепер Академія мистецтв), Львів
Вибрані виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «цСмОБ’ЄКТ9116», ЦСМ, Івано-Франківськ
2005 – «Uwaga», художній музей, Івано-Франківськ; міська галерея, Ополє, Польща
2002 – «Лагідний тероризм», фестиваль «Культурні герої», Художній музей, Івано-Франківськ
1997 – «Europe art fair», Берн, Швайцарія
1996 – «Восточная Европа: Spatia nova», IV Бієнале, Санкт-Петербург, Росія
1996 – 4 Bijenale umetnosti minjature, Горній Мілановач, Югославія
1995 – «Dachau-95», Int. Ausstelung zeitgenossischer Kunst, Дахау, Німеччина
1994 – «Grenzgänger. 8 Künstler aus der Ukraine», Гмунден, Австрія
1994 – «Art D’Ucraїna», Алькой, Еспанія
1992 – Ausstellung in der Galerie «B&B», Йевер, Німеччина
1991 – «Відродження», Національна художня галерея, Львів
Чи має історія якесь значення для тут і тепер? Чи існує історія, а не міфи про минувшину? Хто ми в цій історії?

Олена Сіятовська
1988 р.н.

художниця, засновниця арт-группи “Степ”.

Навчалася у Дніпропетровському національному університеті ім. О. Гончара, факультеті філології та мистецтвознавства. Працює у жанрах рисунку, живопису та інсталяції
Вибрані проекти:
2016 – «Agrostis», Інститут проблем сучасного мистецтва
2016 – «You are a winner», «Степ» – соціальний проект Dip, Галерея «АртПричал»
2015 – «Кулькова ручка», Галерея «Карась»

«Пороки просто неба». Принцип заповнення громадського простору словами-символами, які крізь час набули інших відтінків і значення. Так, наприклад, поняття «Лінь» із негативної якості перетворилося у предмет гордості і розкоші. «Брехня», яку тісно пов’язують з почуттям провини і сорому, стала повсякденним явищем. «Пиха» (первинно аморальна схильність) стала допоміжним інструментом спілкування з навколишнім світом. Виставлення у публічний простір добре знайомих символів дозволяє простежити реакцію людей і етапи становлення нових, сучасних значень вад, які встигли придбати позитивні реакції суспільства.

Мар’яна Глинська
2013 – Інститут післядипломної освіти, спеціальність “Психологія”
2009-2012 – школа мистецтв, (фотографія та відео), Техаський університет, м. Лаббок, Техас, США
2006 – англійська мова та література, Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль Porto Franko Gogolfest, Івано-Франківськ
2013 – персональна фотовиставка «Спалах», м. Івано-Франківськ
2012 – «Доказ», галерея школи мистецтв Техаського університету, м. Лаббок, Техас, США
2010 – «Очі Техасу» міжнародний фотоконкурс
2009 – «Акведук», міжнародний фотоконкурс, Іспанія
2008 – «XXXV Trofeo Gipuzkoa Internacional», міжнародний фотоконкурс, Іспанія
2007 – «Trierenberg Super Circuit», міжнародний фотоконкурс, Австрія
Чи можна бути незалежним від ринку і займатися мистецтвом в своє задоволення, а не за винагороди? Чи має насправді значення ім’я, його розкрученність і знаменитість? Як стати і залишатися цікавим для інших не навязуючи себе через моду і престиж?

Дмитро Петрина
1974 р.н., Івано-Франківськ
З 1999  – працює комерційним фотографом; паралельно з комерційною фотографією цікавиться творчою.

2004 – фіналіст фотоконкурсу журналу Д-фото.

з 2008 року – починає активно приймати участь у різноманітних вітчизняних та зарубіжних фотоконкурсах.

з 2008 – член фотоклубу «Колумб».

2009 – вступив у НСФХУ.

2011 – отримав звання AFIAP.
Переможець та призер українських та зарубіжних фотоконкурсів.
Фото як фіксація. Поверхні. Часу. Фрагменту. Настрою. Емоції. Стану організму. Природи. Погляду.

Петро Ряска
1975 р.н., с. Білки, Закарпатська обл.
2004—2009 Закарпатський художній інститут, кафедра образотворчого та декоративно—прикладного мистецтва
2010 – член Закарпатської організації Нацiональної спiлки художникiв України
2011 – початок практики перфомансу та хепенінгу, реалізація перших перфомансів “Протистояння”, “Камінь” та хепенінг “Проти течії”.
2012 – створення проекту “Думка, що відчується”, галерея Detenpyla, Львів
2013 – перший кураторський проект, “Тимчасова виставка”, що відтоді проходить раз на три місяці в місті Ужгород
2013 -створення об`єкту “Вібрації верховини” як продовження теми проекту “Думка, що відчується”, галерея “Коридор”, м. Ужгород
Продовжуючи славетні традиції закарпатської школи живопису творити сучасність.

Руслан Тремба
1980 р.н., Ужгород
2005 – закінчив Львівську академію мистецтв
2010 – серія робіт “До батька на ферму” здобула Гран-прі третьої міжнародної виставки графіки “Арт-лінія” у Мінську.
2009 – співпраця з кураторкою проекту Symbolum Sacrum Мар`яною Кавінською. Створення проекту “В очікуванні Тайної Вечері”
Поїздка у селище Тезе (Taize), Франція.
Мистецькі маніпуляції зі штампами людської свідомості та творення сучасної естетики, із застереженням, що не все золото що блищить.

Юрій Іздрик
1962 р.н., Калуш
Образотворчим мистецтвом спорадично займається з 1990 року.
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Ар(т)хеологія», ЦСМ, Івано-Франківськ
2013 – EN THEO (бог всередині) ЦСМ, Івано-Франківськ
2010 – «8 художників з Івано-Франківська», СХ, Одеса
2009 – «Наосліп», персональна, КМЦ «Дзига», Львів
1997 – «Українські ангели над Краковом», Краків
1996 – «Іздрик: живопис, графіка, трансильванія», персональна, Художній музей, Івано-Франківськ
1993 – «Імпреза», міжнародна бієнале, Івано-Франківськ
Творчість Ю.Іздрика якнайменше піддається класифікаціям чи описовості. Колажі, об’єкти, асамбляжі, перформанси, музичні акції, квартирні виставки особистих речей, сценографіїї спектаклів, участь у пленерах та колективних виставках – плюс тексти книжок, а ще редагування «Четверга». Найбільш інтригуючими поняттями, які щодо себе самого застосовує Іздрик, є імітація. Фальшерство. Підробка несправжнього. Якщо прийняти їх за ключові, то вибудовується певна парадигма, в котрій напрям всієї Іздрикової творчої діяльності можна визначити як «ДЕМІФОЛОГІЗАЦІЯ МИСТЕЦТВА». Палімсестність багатошарових зображень, неодноразово замальованих поверху, надає аркушам історичної ваги, значущості та віри в те, що за допомогою таємничих Х-променів можна довідатись про те, що «під», з чого починалося? Композиції усіх аркушів хоча і будуються навколо умовного черепа, схожого на замкову дзюру, різняться колористичними вирішеннями, пластикою рисунків, внутрішньою космогонією та зовнішньою орнаментикою.

Ольга Кукуш
1982 р.н., Івано-Франківськ
2009-Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана.

2004 -Приазовський державний технічний університет
Нагороди:
2017 – Royal Photographic Society Gold Medal, The 94th Scottish International Salon of Photography 2017, Шотландія
2017 – Диплом 2-го ступеня НСФХУ , “НАЙКРАЩА ФОТОГРАФІЯ 2016”, Україна
2016 – FIAP Gold Medal , International Salon of Experimental Photography “Window”, Україна
2016 – RPS HM RIBBONS, FIAP HM RIBBONS, 17TH INTERNATIONAL PHOTOGRAPHIC SALON SIBIU 2016 , Румунія
2016 – FIAP Bronze Medal, 59th Dum Dum Salon, Індія
2016 – GRADAC PGI Honorable mention, 2nd International Salon of Photography GRADAC 2016, Чорногорія
2016 – Salon Gold Medal , 5th Rivne Photographic Arts Cup “I love my town, I love my homeland”, Україна
Вибрані виставки:
2017 – арт-фестиваль«New wave exhibition 2017», Львів, Україна
2017 – весняний вернісаж IV, Київ, Україна

Король Мирослав
1964 р.н., Тлумач
1989 – Національний університет «Львівська політехніка», архітектурний факультет
Автор книжки поезографіки «Час достиглого каміння» (видавництво «Лілея НВ», 2003) та ілюстратор більше десятка книжок поезії
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Ар(т)хеологія», ЦСМ, Івано-Франківськ
2010 – «Porto Franko», міжнародний мистецький проект, галерея «Бастіон», Івано-Франківськ
2008 – Виставка зорових віршів, Музей етнографії, Львів
1997 – «Image Nation», exhibition of visual poetry from around world, Fine Arts Building Gallery Edmonton, University of Alberta
1994 – «Art D’Ukraїna», Алькой, Еспанія
1993 – «Sucasne umenie», Братіслава, Словаччина
1990 – «Інтердрук» міжнародне бієнале графіки, Львів
1989 – «Імпреза» міжнародна бієнале, Івано-Франківськ

Тарас Полатайко
Виставки:
2015 – Diploma, Goethe Institute Cultural Management Training Program, Chisinau, Moldova
1991 – 94 – MFA, University of Saskatchewan, Saskatoon, Canada. Concentration: painting, performance, critical theory.
1987 – 90 – BFA, Moscow State Stroganov University of Fine & Industrial Arts. Concentration: painting, drawing, art history, philosophy.
2018 – Oronsko Center of Polish Sculpture, Oronsko, Poland (forthcoming, curated by Eulalia Domanowska)
2017 – Labirynt Gallery, Lublin, Poland (forthcoming, curated by Waldemar Tatarchuk)
Barbara Edwards Contemporary, Toronto, Canada
2016 – Latitude 53, Edmonton, Canada (curated by Todd Janes)
The Parliament of Ukraine. War. 11 Portraits. Kyiv, Ukraine (curated by Volodymyr Kadygrob)
Ukrainian Cultural Centre, Paris, France (curated by Oksana Barshynova)
Ukrainian Consulate in Poland. War. 11 Portraits. Krakow, Poland
2015 – Marienkirche, Frankfurt, Germany (curated by Andri Boyarov)
Barbara Edwards Contemporary, Calgary, Canada
Canadian Embassy in Poland. War. 11 Portraits. Warsaw, Poland
Ukrainian Embassy in Canada. War. 11 Portraits. Ottawa, Canada
National Museum Prison on Lonsky St. War. 11 Portraits. Lviv, Ukraine
Khmelnytski Museum of Contemporary Art. War. 11 Portraits. Khmelnytski, Ukraine
Center for Contemporary Art, War. 11 Portraits. Ivano-Frankivsk, Ukraine
Через співставлення – пошук варіантів відповідей. Історія має значення лишень якщо вона не перекручена, не перетворена на ідеологічну зброю. Чи можливо докопатися до істини? Чи вона одна чи для кожного своя? Є сенс все знати, пам’ятати, розуміти?

Synchrodogs
Дует фотографів – Таня Щеглова (26 років) і Роман NOVEN (31 років), разом працюють з 2008 року.

2012 – приз FOAM Construct, організовану FOAM magazine (Нідерланди);
2013 -шорт-лист Премії PinchukArtCentre  (Київ, Україна);

виграли «Краще Портфоліо», нагороду в конкурсі, організованому Weitsprung Scholz & Friends, Scholz & Friends;

2016 – визнані «Кращими фотохудожниками» Vogue Italia.

Виставки:

2010-2015 – персональні виставки в Dallas Contemporary Museum, у Works gallery in Chicago, в Chelsea Collage of Art and Design (Лондон), Bright Side галереї (Амстердам), Spazio Punch gallery (Венеція), Pinchuk Art Center (Київ), 2013 – учасники основної програми Краківського місяця фотографії, 2015 – учасники місяця фотографії у Лос-Анджелесі, учасники основної програми фестивалю Uncontaminated Art в Осло і Art Souterrain в Монреалі.

2013 – опублікували свої першу монографію під назвою «Візантійці» в норвезькому видані Editions du Lic.
Головне спрямування творчості Synchrodogs – пробудити примітивні інстинкти глядача, викликати анімалістичну поведінку та емоції, дозволити пізнати природну красу, спонукати бути вільним від страхів. Synchrodogs знаходять натхнення в наготі, ексцентричності людей, сміливо міксують західну та українську/візантійську традиції, опираючись на фольклор і місцеве наївне мистецтво. Оголеність, людська природа, примітивізм, символіка, анімалізм й інтуїція – теми, що охоплює їх творчість. Synchrodogs використовують сни в якості джерела натхнення, а також вони розробили власну техніку медитації, яка допомагає вигадувати нові ідеї.

Ігор Перекліта
1968 р. н., Галич
1988  –  Косівський технікум народних художніх промислів ім. В.Касіяна
1997 –  худ. Граф. Прикарпатського університету ім. В.Стефаника
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Галіція Культ», ЦСМ Єрмілов Центр, Харків
2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль «ПортоФранко-Гогольфест», Івано-Франківськ
2011 – «Союз вольних художників», галерея «Antins Collections», МСМ, Київ
2011 – «Український зріз», Warsztaty kultury, Люблін, Польща
2010 – «Якщо/Если/If», МСМ, Перм, Росія
2009 – Art Kyiv Contemporary, мистецький ярмарок, галерея «Antins Collections», Київ, Український дім
2007 – Українські художники в Москві, центр «Галілео», Москва
2006 – «Химерії», персональна, галерея «Цех», Київ
2005 – «Uwaga», художній музей, Івано-Франківськ; міська галерея, Ополє, Польща
2003 – «Репозиція», СХ Івано-Франківськ; КМЦ Дзиґа, Львів
1999 – «Ігор Перекліта», галерея «Совіарт», Київ
Відверто іронічне трактування дійсності, повчальні фрагменти життя, суб’єктивне прочитання минулого – все це можна побачити в живописі І.Перекліти. і не треба лякатися плакатних ходів, недбало написаних лозунгів та провокативної символіки – це всього навсього особистий погляд на дійсність поданий кріз призму мистецтва. Не агітація і не пропаганда, лишень картина, що колись в музеї розповідатиме нащадкам про час в котрому живемо.

Юрій Боринець
1975 р.н. Калуш,
Мешкає у Надвірній
1997 – Інститут мистецтв Прикарпатського Національного університету імені В.Стефаника
Вибрані виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль Porto Franko Gogolfest, Івано-Франківськ
2012 – «12», (спільно з Миколою Джичкою) галерея «Арт на мур», Івано-Франківськ
2008 – Художній музей, Чернівці
2008 – СХ, Тернопіль
2008 – «Музей Ідей», Львів
Експресивні та емоційно наповнені роботи Юрія Боринця не можна вмістити в межі одного стилю чи течії. Сам художник зізнається: ніколи не міркує над майбутнім твором. Усе залежить від настрою. Юрко Боринець безсумнівний лідер і за кількістю виставок, і за енергетичністю живопису, і за експресивністю зображувальних засобів та методик серед сучасних молодих митців Івано-Франківська. Для картин Ю. Боринця, здається, сюжет не має значення, важливою залишається експресія графічного жесту, плакатна мінімалістичність і виразність, розкутість і легкість поруху пензля. Заворожуюча ритміка орнаментів, обмежена декількома кольорами палітра, не зафарбованого тла – дикунсько-шаманський живопис людини ХХІ ст. яка бережно відноситься до свого й нашого часу, говорячи про позачасовість. Художник наголошує на важливості для нього спілкування і не тільки з колегами, але й з глядачами, поціновувачами його творчості, тому виставки, презентації, перформанси – невід’ємний елемент його самореалізації.

Сергій Петлюк
1981 р.н., Івано-Франківськ
2000 – Інститут мистецтв
2005 – Львівська національна Академія мистецтв
2009, 2012 – Gaude Polonia, стипендія міністра культури Польщі
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016-2017 – «Килим», Zenko Foundation
2015 – «Декомпресія», Париж
2015 – UK/RAINE, Saatchi Gallery, Лондон
2014 – «Нова українська мрія», Мистецький арсенал, Київ
Проект про постійну взаємодією між містом і людиною, про постійну трансформацію кордонів: особистих, психологічних, культурних, географічних, економічних тощо. В цьому проекті, місто показане як джерело постійних та незворотних змін, що впливають на кожну людину. Разом з тим цей проект апелює персонально до кожної особистості як до елементарної частинки процесу урбанізації, кожна з яких впливає на життя, розвиток і розуміння міста. Це портрет звичайної людини, яка знаходиться постійно в пошуку, очікуванні, напрузі. Водночас це умовний груповий портрет мешканців умовного міста. Художник в цифровий спосіб за допомогою відео проекцій досліджує емоції людини, її взаємозв’язки з технікою, здатність реагувати на незвичне, наскільки цифра прониклива у тілесне і навпаки. Суцільна Ars electronica, одним словом.

Олег Воронко
1972 р.н.

Працює у Львові
1996 – Львівська Академія Мистецтв
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Горизонт подій», Мистецький Арсенал, Київ
2015 – ArtKyivContemporary, Мистецький Арсенал, Київ
1998 – «Pilot of Lethal Apparatus», (разом з Олексою Фурдіяком), Національна картинна галерея, Львів
1997 – «Трансільванський пес», (разом з Олексою Фурдіяком), гепенінг, Івано-Франківськ
1996 – «Fallen Angel of Jan Sobesky», (разом з Олексою Фурдіяком), Глогув, Польща
1994 – «Аеропес. Чернівці 1914», (разом з Олексою Фурдіяком), Львів
Species Barrier. 2016. Фільм триває 7*34 хв. Атракційний відео-арт.
Відеоінсталяція, підсвідомо-пропагандиський фільм, що нанизує знаки, символи, звук, слова в антиутопічній атаці.
Проект ставить під питання історичні інтерпретації інформації та дезінформації. 25 кадр, засилля рекламної інформації, підсвідомість і логіка – все це формує наші знання/незнання про сучасну систему насильства, блуду та маніпуляцій. Будьмо уважні.

Юрій Бакай
1975 р.н., Львів
1999 – Інститут мистецтв Прикарпатського Національного університету імені В.Стефаника
Вибрані виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль Porto Franko Gogolfest, Івано-Франківськ
2013 – «Expectation», Народний фотоклуб «Колумб», м. Дрезден (Німеччина)
2009 – «Трамвай №9», Фестиваль сучасного мистецтва, м. Одеса
2004 – виставка Народного фотоклубу «Колумб», м. Морістель (Франція)

Микола Джичка
1977 р.н., Івано-Франківськ
1999 – Інститут мистецтв Прикарпатського Національного університету імені В.Стефаника
Вибрані виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Ар(т)хеологія», ЦСМ, Івано-Франківськ
2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль Porto Franko Gogolfest, Івано-Франківськ
2013 – «Сад метафор», галерея ZPAP «PIERWSZE PIĘTRO», m. Opole
2010 – «IloveKiеv», фестиваль сучасного мистецтва, галерея «Лавра», Київ
2010 – «Спостереження пізнання», Fulbright Ukraine, Київ
2009 – «Ню – не пейзаж», художній музей, Івано-Франківськ
2004 – Виставка молодих художників в Vinopolic Gallery, No.1 Bank End, London
2003 – «The Ukrainians», 491 Gallery & Vertigo Film Club, London

Сергій Григорян
1984 р.н., Івано-Франківськ
2009 – Інститут мистецтв Прикарпатського Національного університету імені В.Стефаника
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Гуцулозавр карпатський», перше місце у всеукраїнському конкурсі імені Натана Альтмана, Вінниця
2016 – «Галіція Культ», ЦСМ Єрмілов Центр, Харків
2016 – «Український Зріз. Перетворення» Вроцлав, Люблін, Польща.
2016 – «Літораліс», міжнародний фестиваль Porto Franko Gogolfest, Друкарня, (куратор Д.Кольцова)
2016 – «Маргінеси Міфу» міжнародний фестиваль Porto Franko Gogolfest, (куратори H.Wendland, А.Звіжинський), Івано-Франківськ
2015 – «АК- 47», Flipsite Artspace, Ейдговен, Голландія
2015 – «Communication», галерея Ілько, Ужгород
2014 – «Осінь 2014», Art Kyiv contemporary, Мистецький Арсенал, Київ
2014 – «Non-Stop Media», перформенс «Информационная вина», Харків

BOB SP (BOB Square Pic)
1987 р.н., Івано-Франківськ
Працює в жанрах піксель-арт, графіті. Творчі інтереси пролягають у полі наукової фантастики, а також взаємодії культури з суспільством.
Виставки:
2014 р. – «Війна. Весна», ЦСМ (Івано-Франківськ)
2015 р. – «Трансформовані моменти походження», Марґінеси (Івано-Франківськ)
2016 р. – персональна виставка в «Галереї ГАК» (Івано-Франківськ)
2016 р. – «Марґінеси міфу», PortoFranko GogolFest (Івано-Франківськ)
2017 р. – NewWaveExhibition (Львів)
“Білий квадрат” Квазіміра Малюнкевича
К. Малюнкевич – відомий дослідник чорних дір і нейтронних зір. Народився на Марсі в родині копачів льоду. У віці 25 років Малюнкевич захистив диплом на тему “Чорна діра Лебідь Х-1: очевидне неймовірне”, який наробив багато галасу в тодішніх вчених колах. Відтоді все життя присвятив дослідженню чорних дір.
Зокрема, Малюнкевич вважається одним з перших проповідників теорії струн в зоряній системі Крюгер 60. В 33 роки дослідник відправився до горизонту подій чорної діри Стрілець А*, де вивчав феномен гравітаційного лінзування. Саме там Малюнкевич і розробив ескізи білого квадрата. Через викривлення в часі дослідник провів біля горизонту подій приблизно 5000 років. Після повернення в Сонячну систему не зміг адаптуватися до нового середовища, і через короткий час помер. Капсулу з його тілом було запущено до Сонця, як заповів сам учений.
Я відтворив білий квадрат Малюнкевича по ескізах автора, які зберігаються в бібліотеці Ікара на Фобосі. За легендою, білий квадрат приснився досліднику після трьох днів безперервного спостереження в телескоп за зорею S2.

Євген Самборський
1984 р.н., Івано-Франківськ
2005 – Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету, Івано-Франківськ
2012 – Переможець конкурсу для українських молодих художників МУХі-2012
2009, 2012 – Gaude Polonia стипендія міністра культури Польщі
Вибрані виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Ар(т)хеологія», ЦСМ, Івано-Франківськ
2013 – «UKRAINE NOW», Czech Centres, Prague, Czech Republic
2012 – «МУХі-2012», конкурс молодих художників, Інститут проблем сучасного мистецтва, Київ
2012 – Draftsmen’s Congress, 7 Berlin Biennale, Berlin, Germany
2012 – «Вельветовое ничто», PROTVOR gallery, Санкт Петербург, Росія
2112 – «Українське тіло», ЦВК, Києво Могилянська академія, Київ
2011 – «Все є тотожним ніщо», персональна, галерея «Дзиґа» Львів
2009 – «21 Свобода», персональна, галерея «Heppen Transfer» Варшава, Польща

Костянтин Зоркін (разом з Сандро Гарібашвілі)
1985 р. н., Харків
Навчався в Харківській державній Академії культури
працює в жанрах: малярство, перфоманс
займається сценографією
малює картини і говорить про мистецтво, викладає історію мистецтв, та більше його приваблюють предмети
зараз увійшов у світ маніпуляцій предметами та образами

Ярослав Яновський
1965 р.н., Івано-Франківськ
1988 – Львівське училище прикладного мистецтва ім. І.Труша
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Маргінеси міфу», міжнародний фестиваль «ПортоФранко-Гогольфест», Івано-Франківськ
2007 – «Elgavas pils – 270», міжнародний мистецький симпозіум, Єлгава, Латвія
2005 – «Uwaga», художній музей, Івано-Франківськ; міська галерея, Ополє, Польща
2003 – «Donumenta», фестиваль українського мистецтва, галерея Regina, Регенсбург, Німеччина
2002 – «Лагідний тероризм», фестиваль «Культурні герої», Художній музей, Івано-Франківськ
2001 – «World Poetic video», міжнародний відеофестиваль, Рига, Литва
1999 – «II Bienal D’Аrt D’Alcoї», (нагорода), Алькой, Еспанія
1996 – «Восточная Европа: Spatia nova» IV Петербургская Биеннале, Санкт-Петербург, Росія
1994 – «Grenzgänger», Гмунден, Австрія
1994 – «Art D’Ucraїna», Алькой, Еспанія
Твори Я.Яновського переповнені емоціями і енергіями, що вихлюпуються на глядача незалежно від його бажання чи вподобань. Він не може залишитися непоміченим. «Впертість і анальфабетизм» ті якості, що дозволили Славкові неодноразово здобувати і Україну, і Европу, отримувати нагороди на виставках, не звертати на них уваги, йти далі. Дослідження і заглиблення у рідні ландшафти, поетика відео, тепла матеріальність скульптури надихали його на багаточисельні мандрівки естетичними поверхнями. Бажання домогтися для кожного з його об’єктів особливого “сакралізованого” статусу, поєднується з яскраво вираженою емоційністю як самої художньої пропозиції, так і авторської позиції. Форми абстрагуються до граничних меж стислості, уподібнюючись емблематичним знакам або графіті. Смислове навантаження мають експресивно вирішений колір, фактура, формат роботи і звичайно ж – автобіографічна “гуцульська сюїта”, котра є наскрізною темою, що визначає творче кредо митця.

Вадим Харабарук
1966 р.н., Надвірна, Івано-Франківська обл.

Живе і працює в Ужгороді

1985 – УУПМ.
Персональні виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Ambient», Карась Галерея, Київ
2013 – «Некерманія», Центр сучасного мистецтва Чайна фабрика, Одеса
2007 – «The Evening by FLY UNITED», Stanica Centre, Жиліна, Словакія
2002 – «…поки Фокс не заявится», Арт клуб 44. Київ
2000 – «Маленький Ганс Gmbh», галерея Блок-А. Київ
Группові виставки:
2017 – «Онтологія. Процес-3», Галерея Ілько, Ужгород
2016 – «Книга», галерея Коридор, Ужгород
2015 – «Прапор утопії», Закарпатський художній музей ім. Й. Бокшая, Ужгород
2015 – «Pavshyno Kunstverein», Badischer Kunstverein, Карлсруе, Німеччина
2014 – «ART-KYIV Contemporary», Мистецький Арсенал, Київ
2014 – «Український пейзаж», Мистецький Арсенал, Київ
2014 – «Агресія. Прикордонна територія», ВДНХ, Київ
2014 – «Долина нарцисів», Галерея Closer, Київ
Співзасновник та ідеолог мистецької групи «Поптранс» (популярна трансформація). Назва не має нічого спільного з музично-електронною течією «транс». Ідейно-естетична програма з’явилася взимку 1996 року у результаті спільних роздумів Вадима Харабарука та Петра Пензеля. До цього часу вони разом з Робертом Саллером вже затвердилися в амплуа “скандальних” художників на ужгородській художній сцені, демонструючи радикальні форми та напрями. Ужгородські митці – Вадим Харабарук, Петро Пензель, Роберт Саллер, Павло Ковач – навесні 1998 представили у київській галереї “РА” свої живописні роботи. Експозиція відроджувала дух і стиль американського мистецтва кінця 50-х – початку 60-х років – жіночі обличчя-стереотипи, запозичені з реклами і коміксів тих років. Продовжуючи та розвиваючи традиції поп-арту художники демонструють зв’язки з одним з лідерів течії Андрієм Варголою демонструючи тутешній варіант постконсупційного арту.

Наталка Шевченко
1982 р.н., Київська обл.

Живе і працює в Ужгороді
1998 – 2005 – коледж мистецтв ім.А.Ерделі, (графічний дизайн)
2006 – член групи Поптранс
2013 – 2014 навчання в Закарпатському художньому інституті (графічний дизайн)

Виставки:
2017 – “Історія про певні історії”. Галерея Лабіринт, Люблін, Польща
2017 –”Онтологія. Процес-3 “. Галерея Ілько, Ужгород
2016 – “Історія про певні історії”. Понінківський будинок культури, Понінка
2016 – “Київський пейзаж”. Карась Галерея, Ужгород
2016 – “Процес”. Галерея Ілько, Ужгород
2016 – “Книга”. Галерея Коридор, Ужгород
2015 – “Прапор утопії”. Закарпатський художній музей ім. Й. Бокшая, Ужгород
2015 – Pavshyno Kunstverein. Badischer Kunstverein, Карлсруе, Німеччина
2015 – “36 пострілів”. Я Галерея, Дніпропетровськ

Володимир Мулик
1964 р.н., Івано-Франківськ
Автодидакт
Виставки:
2017 – «Чеч (індивідуальна артикуляція)», Zenko Gallery (разом з ЦСМ), Татарів
2016 – «Контрасти метафор», галерея арт кафедра, Луцьк
2013 – «від А(нархії) до Я(ock’n’Roll)», персональна, галерея «Арт на мур», Івано-Франківськ
2010 – «Porto Franko», міжнародний мистецький проект, галерея «Бастіон», Івано-Франківськ
2009 – «Персонажі ваших снів», персональна виставка, галерея «Маргінеси», Івано-Франківськ
2002 – «Лагідний тероризм», фестиваль «Культурні герої», Художній музей, Івано-Франківськ
1997 – «Імпреза-97», міжнародна бієнале, Івано-Франківськ
1997 – «Чорним по білому, або Веселий заповідник», персональна, галерея «Маргінеси», Київ
1993 – «Sucasne umenie», Братіслава, Словаччина
1993 – «Імпреза-93», міжнародна бієнале, Івано-Франківськ
Серія портретів рок ідолів під музику котрих виростав та формувався автор, зоображає вже немолодих, потертих життям, але живих духом музикантів зірок – Кейт Річард, Леонард Коен, Оззі Озборн та ін. Серед них затесалася автопортрет-маска художника який свого часу також мріяв стати музикантом, але подався в художники, щоб не працювати в колективі. Чи вдалося йому обдурити світ, що його ловив?

Ігор Панчишин

1955 р.н., Івано-Франківськ

1978 р. – архітектурний факультет Львівської Політехніки.

1995 – 1998 – ЦСМ Сороса м. Києва член наглядової ради.

до 1999 – старший науковий співробітник Обласного Державного  Художнього музею.

2000-2006 – Директор Центру сучасного мистецтва м. Івано-Франківська. до 2016 – спеціаліст з охорони культурної спадщини управління культури МВК.

….Всю дикість околиці зм’якшувала простота й одноманітність. Як гарний поет, природа не любить різких переходів. Хмари хоч і мають іноді такі чудернацькі обриси, дають білий, або все таки м’який відтінок, цілком відповідний колорит, який гармоніює з блакитним небом, та що всі барви якого-небудь краєвиду неначе тиха музика зливаються одна в одну, і кожен вид природи втихомирює духа…

(«Подорож  на Гарц» Гайнріха Гайне за перекладом Д.Загула )

Мені не подобаються визначення на кшталт…в цьому (будь якому) творі досліджується …  Чому ТВІР мусить бути «дослідженням»?  Твір – це або рефлексія, або невимовність.  Зображення існує окремо, реальність окремо. Природа техніки окремо від можливості переказати всю тонкість і значення образу. Ця умовність невимовно абсурдна.

Можливо лише музика (коли бачене не замулює чистого плину почуттів) адекватна духу.

Дійсність насправді мінлива і всяка реакція  і рефлексія не буде повною.  В цьому безглузді велика правда. Намагання впіймати сенс явища марне з огляду на те, що його не існує. Сучасна реальність вимагає лише рефлексій.  Неможливо адекватно перенести, чи препарувати особистісне переживання цієї реальності. Ця екзистенція невимовна, або адекватним «зліпком» її може бути абсурдно-метафоричні натяки на грані сакрального реалізму, який пропонує фотографія і безсенсовні але алегоричні  рефлекторно-чуттєві подихи і алюзії рафіновані у своїй невимовності.

Бажалук Всеволод
Філософ, містик, поет. Концептуальне мистецтво
1967 рік – Арт проект «Вхід». Перформанс – «Народження». Місто Чернівці
2016 рік – Фестиваль «Порто Франко». Арт проект «Складання Міфу». Перформанс – «Кістки»
2016 рік – Арт проект «Складання міфу». Перформанс – «Литво». Місто Київ
2013 рік – Персональна виставка «Згарди». Металопластика. Місто Івано – Франківськ, галерея «Бастіон»
2012 рік – Арт проект «Вікна» спільно з Віджей групою «Куб». Відеомеппінг. Місто Івано – Франківськ
2011рік – Арт проект «В пошуках Великої Риби». Інсталяція, перформанс, хеппенінг. Місто Івано – Франківськ, галерея центру «Є»
2011 рік – Арт проект «The search for common sense». Лауреат конкурсу «Культура понад кордонами, місто Люблін
ПРОЕКТ “Складання міфу, перформанс “Кістки”.
Він довготривалий і передбачає ряд мистецьких викрутасів. Почався він з перформансу “Литво” в Києві, потім був перформанс “Кістки” у Станіславі, а тепер в межах цього ж арт проекту “Складання Міфу” буде мистецька акція – “Експерименти з Хаосом”. Експеримент перший – “Візуалізація Хаосу”
Акція передбачає ще два “експерименти”
2. “Взаємодія з Хаосом”
3. “Лінза імовірності”
Після третього експерименту світ зміниться назавжди
Володимир Топій
1979 р.н., м. Судова Вишня, Львівська обл.
2003 – Львівська академія мистецтв, Проектування інтер’єрів
2008 – Жертвопринесення, перформанс, м. Люблін, Польща
2013 – Перформанс в галереї RACZEJ
перформанс, Вроцлав (Польща)
2010 – pidNESINNJA, перформанс, в рамках Тижня актуального мистецтва, Львів
2008 – Чистий ангел або повернення Ікара, перформанс, Люблін (Польща)

Jazz ShowCase

ACID ERROR (Ужгород), ЖЕНЯ І КАТЯ (Вінниця), MANYK BAND (ІФ), SEMMAR (Київ), STELSI (Чернівці), GOODLIFE (Луцьк), LEO MANTIS (Київ)
Палац Потоцьких (вул. Шпитальна 5), 15 червня, 13:00

Детальніше

Tropic Fest

JAVIRO (Іспанія), ION DIN ANINA (Іспанія), TOMMY COBRE (Колумбія)
Палац Потоцьких (вул. Шпитальна 5), 16-18 червня, 15:00-18:00

Детальніше

Ion din Anina (Ійон дін Аніна) – це глобал бейс діджей. У своїх сетах він міксує традиційну фолк музику з новими стилями електронних бітів. Він спеціалізується на поєднанні балканської музики з усіма стилями урбан музики, роблячи вкраплення інших звучань, таких як кумбія, африканська музика і все можливі течії Середземномор’я. Простір глобального звуку створюється там, де є місце усій музиці: цього світу та навіть інших планет. Сьогодні цю музику часто називають глобал клаб музикою або глобал бейс. Ion din Anina крутиться за пультами понад 10 років, він беззаперечний представник Балканської сцени в Іспанії. Він гастролював по усій Європі: Берлін, Копенгаген, Барселона, Дублін, Париж, Лондон, Мадрид і Мілан – лише короткий перелік міст, де Ion din Anina грав. Виступав також на деяких міжнародних фестивалях, таких як Fusion (Німеччина), Carnemvale (Італія), AlRumbo і Etnosur (Іспанія), Goulash Disko (Хорватія). Він ділив сцену з Fanfare Ciocarlia, Systema Solar, Sargento Garcia, Ojos de Brujo, Chico Trujillo, Skip&Die, Brooklyn Gypsies, Bombino, Filastine, Shazalakazoo, Miss Bolivia, Faauna or Sara Hebe, і такими діджеями як Shantel, Uproot Andy, Dunkelbunt, Rafael Aragon, Bigote, Panko, Robert Soko і багато багато інших.

Tommy Cobre (Томмі Кобре) народився в Калі, Колумбія, світовій столиці музики сальса. Він зростав у Колумбії, між жвавим містом і глибинами гір Анд, цілодобово серед музики і танцю. У 17 років переїхав до Алмерії, Іспанія і, натхненний своїми музичними впливами, став активною частиною сцени нічних клубів, граючи як діджей і просуваючи танцювальні вечірки. З часом він став одним із найбільших промоутерів і культурних агітаторів південної Іспанії, із його двома командами: Rough & Rude Soundsystem і City Cobras, які спеціалізуються на реггі, кумбіа, африканському звучанні і фанку. Коли Томмі не організовує вечірки, він грає як діджей в клубах і на фестивалях Іспанії, запалюючи танцмайданчики тропічним звучанням: від сальси і кумбії з його рідної Колумбії до денсхолу, тропікал бейсу і рутс-реггі.

Javiro (Хавіро), родом із Південної Іспанії є співдиректором і резидентом проекту Вапапура. Як рушійна сила Вапапури у пошуках нових контекстів для танцювальних подій, він був піонером у створенні перших денних танцювальних вечірок просто неба, на сонячній енергії. Це відбувалось в Іспанії та Колумбії в рамках таких подій як “Perdiz Tropical”, “Sonera Solar” і “Tropical Camp. Як діджей, він любить змушувати людей танцювати, досліджуючи вплив тропічної музики, що руйнує границі у музичних стилях усього світу. На його власних подіях в Іспанії і подіях в Бельгії, Колумбії, Південній Африці та Німеччині, Джавіро ділив сцену з Throes + The Shine, Uproot Andy, Sargento Garcia, Nicola Cruz, Richard Blair, Hector Buitrago, Caballito, Tremenda Jauria, El Tunche Sound Systema, Maga Bo, Guacamayo Tropical, El Remolón, Candeleros..

У виставі “Чаювання” темою дослідження стали міжособистісні відносини всередині групи.
Вже довгі роки разом … особисті кордону чіткі і різання … як дзвін чашок. Статусність, давно розподілені ролі, не завжди емоційна сумісність … все вже стало міцним, твердим, відчутним. Іноді ми всі досягаємо точки кипіння. Може просто вип’ємо чаю?
Лабовкіна Ольга – танцівниця, хореограф і перформер, що працює в області сучасного танцю, візуального мистецтва, театру і перформансу. Випускниця Академії Російського балету імені Ваганової (м.Санкт-Петербург), засновниця KARAKULI dance theatre (Мінськ, Білорусь). В якості хореографа співпрацювала з телеканалом “СТБ” (шоу “Танцюють всі. Повернення героїв”).

Вистава “Між нами” -дуже щира і чуттєва робота іспанського хореографа – Чеві Мюрадай з українською танцювальною компанію TOTEM Dance Group. Це своєрідний маніфест про кохання, бажаннях, пошуку свого шляху і радості руху до мрії, заснований на поезії Шарля Бодлера. Відвідувачі зможуть побачити унікальну постановку, створену спільними зусиллями хореографів, які матимуть можливість обмінятися досвідом один з одним, а також дати відчути глядачам глибокі почуття любові та свободи через танець душ.
Хореограф Чеві Мюрадай, який вже отримав понад 8 премій, одна з яких визнала його   кращим танцівником та хореографом – Премія Max. Чеві Мюрадай розпочав свою діяльність у світі танцю в Іспанії у 1985 році у класі Кармен Сенри. І вже за свою першу постановку як хореограф «На полі серед квітів я шукав тебе і не міг знайти» отримав міжнародну нагороду як видатний танцівник у Лабан центрі в Лондоні. Завдяки таланту та любові до танцю його було запрошено працювати у Лондоні, а вже пізніше із виставою Руї Хорта Константа «Об’єкт» (1994) він об’їхав США і Південну Америку з танцювальною трупою Jusaba (Майамі).
Заснувавши свою власну танцювальну трупу Losdedae, з метою розвитку сучасного танцю в Іспанії, було поставлено більше 30 вистав. Також Чеві Мюрадай поєднує свою кар’єру як танцівник з викладацькою роботою на курсах, семінарах та майстер-класах та як запрошений лектор для різних національних і міжнародних шкіл. Чеві підтримує постійний зв’язок з театром і працює в якості хореографа і режисера сценічного руху з відомими театральними режисерами.

Танцівники: Ярослав Кайнар, Богдан Кириленко, Богдан Урхов, Ольга Маркович, Олена Міц, Христина Слободянюк, Ірина Бодрик, Аліна Цховребова

Сучасна хореографія може бути смішною!
Саме про це заявили танцівники і хореографи Totem Dance Group.
Про «вішалки»…
Вішак – це досить-таки цікава штука. Вона має різні форми, різну конструкцію і різні назви. Але головне, що мета у кожної вішалки в світі одна – зберігати речі, які висять на ній і чекають поки людина дасть їм життя і наповнить їх своєю енергією. Але ж дуже часто буває і навпаки, речі – оживляють нас і дарують нам образ. Комусь комфортно в старих джинсах, а хтось почуває себе впевненим тільки в дорогих брюках. Але чому сьогодні ви обрали саме цей одяг? Чому зібрали в багаж саме такі речі? Чому ми маємо купу мотлоху, але не користуємося ним? Можливо, людина думає, що накопичуючи майно ми стаємо багатшими. Але ж ми просто захаращуюємо свій простір, в якому вже не залишається місця для нової енергії. І що ж тепер робити з усіма цими речами?
У виставі «Вішалка» танцюристи НЕ будуть засипати вас питаннями і пошуками смислів. Ні, перед артистами стоїть лише одне завдання – добре провести час разом із глядачем.
Ярослава Кайнар – хореограф, викладач, танцівник. Лауреат міжнародних конкурсів. Викладач contemporary dance та modern jazz в TDS.

Виконавці: Totem Dance Group – Дарія Донцова, Олена Галушко, Христина Слободянюк,Ірина Бодрик, Богдан Кириленко, Ольга Маркович, Аліна Цховребова, Дарина Тураш.

Відомий латвійський хореограф та перформер Dmitrijs Gaitjukevičs проведе майстер-клас для поціновувачів танцювального мистецтва.

Ляльковий театр. 18 червня, 13:00

Перформанс «Dive». Автор та виконавець – відомий латвійський хореограф та перформер Dmitrijs Gaitjukevičs.

«Dive» – занурення в стан близький до коми. У стан, коли бачиш і помічаєш кожну деталь, кожну дрібницю. Коли час тягнеться вічно. Стан, коли перед людиною є світло і він вибирає залишити цей світ або залишитися в ньому. Робота досліджує стан тіла і руху, стан концентрації і поведінку думки. Занурення в самого себе дослідження самого себе.

У цій виставі дуже важлива ідея спростувати стереотипи слова «смерть» і показати її не як щось жахливе і болісне, а зовсім навпаки, як щось дуже красиве, спокійне, неминуче, але приємне і навіть – довгоочікуване.

Герой вистави “Дуель. Соло” одержимий ідеєю самовдосконалення, яке перетворюється на нав’язливу ідею переваги над іншими. Очевидно, що у нього є багато думок і припущень, які, як йому здається, ведуть до переваги над опонентами. Всі ці думки тим чи іншим чином проявляються у його діях. Ідея переваги тут доведена до абсурду, який неминуче веде до руйнування. Герой Антона Овчиннікова спочатку «освоює» стілець, поперемінно застигаючи в різних гордовитих позах, повільно переходячи до дивних і незручних рішень. Незадоволений стільцем, він перефарбовує його в блакитний колір, тут же, по свіжій фарбі, сідає, заново перебираючи пози (і неминуче забруднивши блакитним сорочку і штани) , продовжує деструктивний акт, спилює одна за одною ніжки стільця, на якому при цьому, до останнього намагається всидіти. Чим закінчиться боротьба з уявними супротивниками?
Денис Овчинніков – засновник фестивалю сучасного танцю «Точка перетину» (Київ – Харків – Херсон), проекту АРТІЛЬ спрямованого на підтримку молодих хореографів сучасного танцю і допомогу у створенні робіт для професійної сцени. З 2010 – до сьогоднішнього дня: засновник та директор Міжнародного фестивалю сучасного танцтеатру «Zelyonka Fest» (www.zelyonka-fest.org).

Інсценізація – народного артиста України Ростислава Держипільського
За новелами: Моє Слово, Виводили з села, Давня мелодія, Вечірня година, Самому собі, Марія, Сини, Діточа пригода, Вона-Земля
Режисура та сценічне рішення – народний артист України Ростислав Держипільський
Режисура – лауреат національної премії України імені Тараса Шевченка Наталія Половинка
Помічник режисера – Андрій Фелик
Діють – лауреат національної премії України імені Тараса Шевченка Наталія Половинка,
заслужений артист України Олег Цьона
артисти: В.Абрам’юк, А.Батир, І.Бліндар, І.Буняк, Д.Кіргач, О.Лейбюк, А.Мельник, М.Сливчук, І.Сірко, І.Терлецька, М.Тимчишин, Л.Юськевич

а також: заслужені артисти України Олексій Гнатковський та Надія Левченко.
«Я писав тому, щоб струни душі нашого селянина так кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена» (В.Стефаник). Бог, Мати, Син, Земля, Дорога – святі образи на іконостасі планети. Мученики та праведники історії людства волають про милосердя та любов, про воз‘єднання Матері і Сина, про кінець війни… Вистава-зойк Матері-Землі по убитим дітям, у якій «очищення», трансформація безмежного болю у безмежну віру, у світло творіння Нації відбуваються через сакральне молитовне дійство. «Біль, переплавлений у Божій любові, перероджується у духовну цілісність, духовне покликання, силу… Це натягнута струна, якої торкається рука генія… Шевченка, Франка, Стефаника і звук цей – передчуття України, якої ми прагнемо…»

Нічим не заповнений абсолютний простір. Пустка… З неї ми виходимо і до неї повертаємося. Невичерпна тема, найважливіший сюжет, головна рушійна сила культури від самого початку існування. Неможливість осягнути цілий пустий Всесвіт, з яким людина залишається сам на сам протягом життя… Але вітер. Те, що присутнє навіть у тотальній відсутності. Потік скерований у певному напрямку. Те, завдяки чому все тече як тече. Завдяки чому в пустці виникає життя – неймовірний парадоксальний яскравий спалах людського існування. Пустка… але вітер.

Декорації створені з п’ятдесяти вентиляторів. Актори, які не говорять ні слова та майже не рухаються. Музика, що народжується із поєднання шумів сцени та живих барабанів. Все це разом перетворюється на видовище, яке ви запам’ятає назавжди. Кінематична вистава режисера Влада Троїцького «Пустка, але вітер», захоплююче естетичне переживання, якого ще не бачив український театр.

Вистава Влада Троїцького “…але вітер…” – це притчева історія про зустріч, про любов, про розставання, про надію. На сцені грають троє акторів, але дійових осіб лише двоє: людина – з усіма своїми почуттями, сподіваннями і конфліктами, та вітер – німий та невидимий, безумовне існування якого – єдина можлива форма діалогу з людиною.

Вистава «Буна» – це в першу чергу данина поколінню двадцятого століття, яке відчуло на собі всю трагедію країни. Поколінню, яке пережило голодомор, війну, репресії.
Вони несуть в своїх серцях тисячі не написаних подій, яких не прочитати у книгах, тисячі пісень, яких ніхто не чув.
Це реальна історія однієї родини, де буна (на буковинському діалекті бабуся) та її внучка, живуть під одним дахом, але живуть зовсім в різних світах. Буна виховує онуку так, як вважає за потрібне, часом її вчинки жорстокі і не виправдані. Молода дівчина вирішує виїхати за кордон, для того, що б почати нове життя. Але чи приживеться дерево на новому місці? Що таке національна самосвідомість, традиції та культура у сучасному світі?
Молода команда «Практикум» місяць жила в селі, в якому час ніби зупинився. Спостерігаючи за місцевими мешканцями та поколінням, якому за дев’яносто, записуючи автентичні пісні, та традиції, ми спробували відобразити це у спектаклі.
У виставі жива музика та автентичні пісні різних регіонів країни.
Буна – одна з найкращих п’єс Віри Маковій. Такі собі “Батьки і діти” по-закарпатськи, точніше, “баби і діти”. Однак, нічого спільного ані з Тургенєвим, ані з елегією, ця історія не має. Це пронизлива притча про прірву між поколіннями, які рухаються від крайнощів до крайнощів. Тут навіть не намагаються прислухатися одне до одного.
Безробіття, еміграція, безвихідь – сім’ї руйнуються зсередини й ззовні.
Поїхати чи залишитись? Бігти за мрією чи оберігати сімейні цінності? Терпіти знущання чи розпочати визвольну боротьбу? Що тримає цих людей на Батьківщині?…

Еймунтас Някрошюс — один із найвідоміших литовських театральних режисерів.
Серед характерних особливостей його постановок — заспокійливий музичний супровід, що повторюється впродовж вистави, активне використання танцю та сценічного руху, а також унікальний сценічний реквізит, використання на сцені природних субстанцій: води, вогню, вітру, льоду, каменю. Вистави Еймунтаса Някрошюса були нагороджені дипломами різних театральних фестивалів у Литві, Латвії, Естонії та інших країнах. Някрошус — лауреат численних державних нагород.

Сценографія: Марюс Някрошюс
Костюми: Надія Гультяєва
Художник по світлу: Аудрюс Янкаускас
Виконавці:
Майстер Голоду – Вікторія Куодіте
Вігандас Вадейша
Вайдас Вілюс
Генадій Вірковський

Cпільний проект театру та Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого

У цій пустотливий і кумедній історії з веселими розіграшами і зухвалими витівками, всі мріють про кохання, але, як часто буває, пристрасно закохуються зовсім не в того, хто готовий відповісти тим самим. Низка інтриг та перевдягань, відвертих зізнань та безглуздих дуелей насамкінець завершується найнеймовірнішим чином – перед коханням руйнуються всі перепони, а рідні, що здавалося втрачені назавжди, несподівано знаходяться.

Юна Віола рятується с затонулого корабля на березі Іллірії. Дівчина впевнена, що її брат-близнюк Себастьян загинув у хвилях. Вона переодягається в чоловічий одяг і під ім’ям Цезаріо наймається в слуги до князя Орсіно, в якого закохана. Ось тільки Орсіно пристрасно кохає графиню Олівію та марно домагається руки неприступної красуні. Прихильності Олівії домагаються також невдаха-наречений – лицар Ендрю та пихатий ханжа Мальволіо. Саме навколо них і плетуть свої інтриги й влаштовують розіграші хитромудрий пияк сер Тобі та спритна авантюристка Марія в компанії з блазнем Фестом.
Герцог Орсіно безмежно довіряє юному слузі і посилає його залагоджувати свої любовні справи. Олівія, не підозрюючи, що Цезаріо – дівчина, з першого погляду закохується в юного посланця. Починається низка непорозумінь і все заплуталося б остаточно, якби не несподівана поява брата-близнюка Віоли Себастьяна …

Одна з найвеселіших комедій Шекспіра, повна жартів і життєствердного оптимізму, була написана у 1601 році. Названа вона на честь Дванадцятої ночі, якою закінчувалося в давнину найголовніше, найсвященніше і наймогутніше зимове свято Йоль – свято середини зими. Дванадцята ніч – це ніч народження нового року, нового життєвого циклу. В дванадцяту ніч брами світів відкриті, і всі їхні мешканці збираються разом, щоб веселим бенкетом вітати нове життя. Вважається, що це найбільш мирний час в році, коли навіть злі духи гідні поваги, привітання і святкового частування.
Сучасний переклад комедії здійснив відомий український письменник Юрій Андрухович.

Постановка – засл. діяч мистецтв України, Лауреат державної премії України імені Тараса Шевченка Дмитро БОГОМАЗОВ, засл. артист України Андрій САМІНІН
Художник – Петро БОГОМАЗОВ
Хореограф – Олексій СКЛЯРЕНКО
Музичне рішення – Олександр БЕГМА
Звук – засл. діяч мистецтв України Олександр КУРІЙ, Станіслав ЛОМАКОВСЬКИЙ
Світло – Тетяна КИСЛИЦЬКА, Сергій ШАЛАБАНОВ

У виставі беруть участь студенти ІІІ акторського курсу КНУТКіТ імені І.К.Карпенка-Карого (керівник курсу – Дмитро Богомазов, керівник кафедри заслужений діяч мистецтв України, професор Ю.Висоцький)
ДІЙОВІ ОСОБИ І ВИКОНАВЦІ:

ОРСІНО, Князь Іллірійський – Макар ТИХОМИРОВ
ВІОЛА, юна жінка з Мессаліни, після кораблетрощі викинута на берег Іллірії, де з’являється під іменем Цезаріо – Марія ЗАНИБОРЩ
ОЛІВІЯ, графиня з Іллірії – Анастасія ПУСТОВІТ
МАРІЯ, покоївка Олівії – Христина ЛЮБА
ПАН ТОБІАС РИГ, дядько Олівії – Олександр РУДИНСЬКИЙ
ПАН ЕНДРЮ ТРЯСОЩОК, приятель Пана Тобіаса – Павло ШПЕГУН
МАЛЬВОЛІО, слуга-розпорядник у домі Олівії – Олександр КОВАЛЬ
БЛАЗЕНЬ з дому Олівії – Олександр БЕГМА
ФАБІАН, мешканець дому Олівії – Михайло ДАДАЛЕВ
КУРІО, дворяни на службі у Князя Орсіно – Максим КИРИЧЕНКО
СЕБАСТЬЯН, брат-близнюк Віоли – Олександр БОДНАР
АНТОНІО, друг Себастьяна – Артем ШЕМЕТ
КАПІТАН, СВЯЩЕНИК, ОФІЦЕРИ, МОРЯКИ, СЛУГИ – Олександр БОДНАР, Євген ГРИГОР’ЄВ, Максим КИРИЧЕНКО, Борис САВЕНКО, Ганна ПАВЛИК
З преси:
«Последняя из «веселых» комедий Шекспира — раздолье для театральных дурачеств. Есть над чем потешаться, есть что вышучивать, есть где куражиться. Богомазов, Саминин и их юные питомцы потешаются, вышучивают и куражатся. Конечно же, привносят свои акценты. Главное, что в работе молодых актеров не чувствуется ни малейших признаков робости, на сцене они органичны и по-хорошему дерзки».
Юрий Володарский «Молодым кое-где у нас дорога / Дерзкие под присмотром взрослых», газета «2000», 21 марта 2017

«У виставі грають актори-третьокурсники, всі вони дивовижно цілісна команда, яка працює, ніби добре злагоджений оркестр. У виставі справді багато живої музики. Крім того, тут один до одного ставляться як до витончених інструментів, а до інструментів — як до живих істот.
«Дванадцята ніч…» здається явищем рідкісно-ніжним та просвітленим. І чому ці персонажі симпатичні нам? І звідки береться оте відчуття просвітленості й оптимізму? У виставі немає вказівного перста, який бодай натякнув би на те, де тут схована істина. Справді, де, якщо все навколо — забава і гра? Здається, істина тут — саме у повній відданості грі, як то буває, ще раз скажу, в музикантів. І на публіку цей спектакль діє по-музичному — його не так «розумієш», як відчуваєш».
Віталій Жежера «Просвітленість ночі», газета «День», 31 березня 2017

«Главные и неглавные партии в шекспировской симфонии чувств отданы, собственно, детям — студентам. И в этом, кстати, харизма новой “Ночи”. Взрослая режиссерская схема накладывается на непосредственное, еще юношеское, исполнение. И, возможно, такая контраверсионность, т.е. сознательное скрещение взрослого режиссерского мышления и слегка наивной, но уверенной студенческой игры, иногда и предъявляет в спектакле предчувствие трагедии. То, что за скобками “Двенадцатой ночи”. То, что ютится и временно дремлет в гулкой тишине коробки, обитой бархатом. Детская чистота в тисках какой-то взрослой тревоги».
Олег Вергелис «Черный бархат», газета «Зеркало недели», 7 апреля 2017

В популярній культурі і в колективній уяві, що є скарбницею культури, імена Сивіли, Піфії та Кассандри зливаються в одне. Ці три імені асоціюються із здатністю передбачати майбутнє, божественним осяянням та здатністю розкривати таємниці людського буття.
Сивіла жила в Кумах в етруській Кампанії (вважається, що вона потрапила до Кум з Греції), Кассандра була з Трої, а пророчиця, уславлена під ім’ям Піфія, жила у Дельфах.
Сьогодні в Дельфах можна торкнутися каменю, який називають Каменем Сивіли. Кассандра вела земне життя (“біос”), в той час як життя Сивіли і Піфії переходило у вічність (“зо”). Усі вони отримали свій дар віщування від Аполлона і стали невичерпним джерелом натхнення для поетів/панегіристів, яких ми, слов’яни, звемо “віщунами”, провісниками.
“Де той чоловік, який почує всю думку моєї пісні?” (A. Міцкевич)
Аполлон панував у Дельфах і опікувався Сьома Мудрецями, яких було покликано в VI ст. до нашої ери до Центру Всесвіту, щоб засвідчити прозорливість і величність розуму й духу давніх греків. Однак не слід забувати, що Дельфи був єдиним місцем, де святилища Аполлона і Діонісія знаходилися поруч, майже у братській гармонії. Гімни на честь грізного Аполлона і дифірамби до Діонісія звучали над гірськими пасовищами і стежками гори Парнас, що височіла над Дельфами. Перші прославляли розум, другі – музику та інтуїцію.
У цілій історії людства немає поезії такої виразної та стислої за формою, такої глибокої і величної за змістом, такої крилатої і такої музичної, як “Заповіді Семи Мудреців”. І їх значимість ніколи не згасне. Вони (звичайно) суперечать щебетанню нашої пост-культури, вимиванню віри та усіх цінностей в сьогоднішньому пост-світі – півтораста принципів, повчань, проповідей, закликів, застережень, заклинань і “гукань до неба”…
Священний камінь омфал, який вважався Пупом Землі, було висічено у формі конусу і встановлено перед храмом Аполлона, у підніжжя скелі, з якої сьомого дня кожного місяця Піфія/Сивіла виголошувала свої пророцтва. Принаймні, так говорять… Інші вважають, що і Піфія, і омфал були приховані від очей звичайних смертних у Святій Святих – у вівтарі Аполлона. Хоча інші припускають, що існувало два камені – один визначав Центр Світу, інший являв собою стелу, на якій було висічено послання Семи Мудреців.
Деякі з них звучать як дорожні знаки життя (“Не порушуй клятви”, “Прославляй хоробрість”, “Не пий понад міру”), в той час як інші – як от парафрази Сивіли (“Думай про слухання”, “Споглядай те, що чуєш”, “Знай те, що знаєш”) – є більш загадковими і спонукають до роздумів.
На камені були висічені як слова, так і музичні ноти. Камінь говорив і співав. Впродовж століть, починаючи з ранніх часів історії, дельфійський кам’яний конус було неодноразово відтворено – не тільки в Пелопонезі, але і в Мілетополі і в інших містах малої Азії, і навіть в Єгипті, і в Афганській Бактрії. Сивіла/Піфія являлися в своїх подальших втіленнях всюди, де б не ступала нога древніх еллінів. Віщування в античності було таким же поширеним і спокусливим мистецтвом, якими сьогодні є передбачення і фантастика. Давні люди постулювали: “Пізнай самого себе”. Сучасні маги прогнозують обмінні курси валют і проводять дослідження громадської думки. Коментарі тут зайві. Ось що кажуть видатні експерти:
“Ми повинні завжди пам’ятати, що оригінальний напис “в найсвященнішій дельфійській святині” був висічений на стелі на початку VI cт. до нашої ери (якщо не раніше). (…) Ми знаємо, що “Заповіді Семи Мудреців” є найпершою відомою дидактичною колекцією давньогрецької мудрості і ми знаємо також, що їх успішно використовували в освіті Греції впродовж більш ніж двадцяти повних століть.
Стосовно їх етичного стандарту, все, що ми можемо сказати, це те, що він досягає вищого рівня, ніж мозаїчні Десять Заповідей, не претендуючи при цьому на божественне походження, в той же час, вони навчають абсолютній повазі і покорі Божественній силі”.
Влодзімір Станєвський

До того моменту, поки не вщухнуть оплески, ми перебуваємо під враженням, що не існує іншої реальності, що ми разом з усім залом потрапили до машини часу, придбавши квиток в один кінець. Ми дивимось на сцену, але наші думки не зупиняються там. Крізь декорації та елементи драматургії вони летять вдалечінь, до самих вершин Парнасу, щоб вже за мить розсипатись у кам’яній залі під храмом Аполлона. Це найпомітніший феномен театру Станєвського – неймовірна образність та її вплив на нашу уяву. Використовуючи вже добре відомі сьогодні пластичні рухи та звучання акторів «Ґардженіце», режисер створює світ, в який ми віримо настільки, що вже неможливо відокремити його від реальності. (…)
В «Піфійській ораторії», як і в попередніх постановках, Станєвський атакує глядачів синкретизмом кольорів, рухів та звуків. Кожну мить ми переводимо свій погляд у різні кути сцени, щоб побачити якомога більше, але осягнути все неможливо. (…)
Впродовж вистави на сцені перебувають десятеро акторів та актрис. Кожен та кожна з них – яскраві особистості, та їх надлюдська сила проявляється лише у співіснуванні всіх в єдиному організмі. В резонансі голосів, тіл та рухів вони створюють видовище, подібних якому немає ніде. Як завжди, вони витягують з себе розмаїття красивих та диких звуків, які вони напрацьовують впродовж років. (…) Це неймовірна насолода для душі.
Каспер Суловський, газета «Wyborcza»

Поезія «Заповідей Семи Мудреців» (VI ст. до н.е.) – виразна і стисла за формою – поєднана Влодзіміром Станєвським із досконалістю м’якої пластики та чітких рухів акторів. Музична форма ораторії з хором та живим оркестром лише підсилює енергетику театрального дійства. З цієї вистави, немов з фонтану чистої живодайної води, глядач черпає підказки, за якими варто жити в наш час пост-культури та пост-світу.
Нова робота Влодзіміра Станєвського – це вистава, що годиться для часів, коли людина як ніколи потребує перепуску до свого власного серця, від свого серця до серця іншого, від серця до небес. Станєвський проводить «хірургічну операцію» на відкритих серцях глядачів. Ця вистава відновлює нашу віру в такі людські цінності як помірність, самоконтроль, справедливість, раціоналізм. Вона нагадує нам: Для всього є свій час, шукай мудрості, говори красиво, віддавай те, що маєш віддати…
Вальдемар Суліж, «Dziennik Wschodni Lubelski»

У Дельфах та перша сільська дівчина, як і її чисельні наступниці, сідала на триніжок, дозволяючи парам Аполлона увійти в її тіло. Вона відчувала як вони проходили по довгій трубці, що, як вважали давні греки, поєднувала жіноче лоно з її горлом, та виходили з її вуст у формі натхненних проголошень – слів Аполлона. Ця жриця на ім’я Піфія іноді була молодою дівчиною, а іноді цю посаду обіймала більш старша жінка, яка вже мала дітей, але відмовилася від інтимних стосунків з чоловіками заради того, щоб присвятити себе в якості чистого сосуду донесенню волі Аполлона до людей. Посада жриці була вельми престижною та гарантувала матеріальний достаток і статус для самої пророчиці та її родини. Очевидно, обрання та тренування підходящих кандидаток супроводжувалися значною напругою та конкурентною боротьбою.
Те, як звучали пророцтва Піфії, досі лишається таємницею. Щоб їх описати давні греки вживали слова, які передавали гарчання собак та щебет ластівок. Актори, що виконували ролі провидиць в давньогрецькому театрі, пікірували інтервалами більш ніж в одну октаву, щоб відтворити момент пророчого екстазу. Запитувачі отримували пророчі повідомлення у формі давніх шоститактних віршів – дактилічних гекзаметрів, якими давні греки писали свої епопеї. Деякі жриці могли віщувати, імпровізуючи в такій поетичній формі, проте деколи звуки, які вони вимовляли, були нечленороздільними і потребували «перекладу» у формі поетичних загадок, які здійснювалися одним чи декількома жрецями, що супроводжували верховну жрицю.
Але більш за все в «Піфійській ораторії» мене вражає емоційна впевненість, з якою актори «Ґардженіце» озвучують давні мудрощі – не лише вокально, за допомогою своїх чистих голосів, але й завдяки зміні сольних та ансамблевих танцювальних рухів. Вистава нагадує ритуал, в якому глядачі і актори разом беруть участь в якомусь таємничому обряді спілкування зі своїми стародавніми предками, які шляхом віщування та філософських роздумів намагались отримати ключ до таємниць людського буття і Всесвіту.
Професор Едіт Хол, Оксфордський університет, Великобританія

Я був зачарований новою «Піфійською ораторією» від початку до кінця – це було одне з таких переживань, коли не помічаєш плину часу. В цій постановці слова стародавніх дельфійських мудрощів нерозривно сплітаються з пластикою, звучанням голосів та музикою в різноманітну та цілісну послідовність. В поєднанні з динамікою та енергією, що характеризують театр Станєвського та акторів «Ґардженіце», у виставі присутні нотки витонченості та ліризму, які несуть відчуття умиротворення, замкненого у первісному акті боротьби і люті. Відлуння Гармонії Сфер!
Професор Олівер Таплін, Оксфордський університет, Великобританія

«Піфійська ораторія» Станєвського є ліричною насолодою для вух та очей, яка цілком відповідає сучасному контексту. Вона приємно обходить туристичну обрядовість та відтворення подій давнини, натомість завдяки своїй музикальності – поєднанню ансамблевої пластики та хорового звучання – пробуджує естетику таємничого мистецтва слова та звуку. Ця вистава переконлива, життєрадісна та глибока.
Доктор філософії Захарій Данбар, Королівська центральна школа ораторського і драматичного мистецтва, Лондонський університет

Осередок театральних практик «Ґардженіце» – польська театральна група, що виникла в 1977 році з ініціативи Влодзімєжа Станєвського. Назва походить від села неподалік Любліна, де театр має свою садибу.
У 1975 році режисер Володимир Станєвський радикально змінив своє життя, життя тих, хто йому повірив, життя Ґардженіце і усього світового театру. Він опинився у селі, в якому не було нічого, крім села, руїн помістя, верб понад рікою і меланхолії. Привів сюди ватагу, для якої вигадав небувалу естетику. Посеред усього, що придумав Станєвський, найважливішим було відродження античного грецького театру.
Першопочатковою ідеєю театру був пошук нового, натурального творчого середовища, відхід від міста, пошук та знаходження нового адресата, який міг би разом із акторами брати участь у спектаклі та його співтворити. Природнім джерелом натхнення для «Ґардженіц» була традиційна народна культура.
Відкидаючи «раціоналістичне» мистецтво театру, що застосовується у великих міських осередках, «Ґардженіце» реалізують програму, названу Влодзімєжем Станєвським «Примирення із життям».
«Ґардженіце» є авторським проектом свого засновника Влодзімєжа Станєвського. Колектив отримав міжнародне визнання, критики відносять його до типу експериментального антропологічного театру. У зв’язку з регулярною дидактичною активністю в Польщі та за її межами (організація занять та майстер-класів акторського мистецтва для молоді), в 1997 році при товаристві виникла Академія театральних практик. Тут реалізуються дослідницько-мистецькі, музичні та культуротворчі проекти.
Театр розміщується в селі Ґардженіце біля містечка Пяскі, у рештках маєтку XVII століття. Вибір осідку на віддалі від культурних центрів був пов’язаний із ідеєю театру, що передбачала пошук нових натуральних теренів для мистецьких подій. У цьому районі взаємодіяли віками кілька культур – польська, білоруська, українська та єврейська.
З 1978 року театр орендував у діючого в Ґардженіце Народного університету старий хлів, котрий виявився згодом аріанською каплицею кінця XVI століття. Це приміщення 5х7 м² із гостро шпилястим склепінням було пристосоване до потреб театру. Це була перша театральна зала «Ґардженіц» – так звана Зала Авакума (там грали «Житіє протопопа Авакума»). У ній містилося 28 глядачів. Прибулих гостей розміщували у орендованій від місцевого населення халупі, що знаходилася з іншого боку луки за річкою Гучвою.
З 1987 року деякі репетиції та спектаклі відбувалися в більшому приміщенні у західній частині палацового комплексу. У грудні 1989 року голова ґміни Пяски віддав для «Ґардженіц» палац у довічну оренду. Ця сцена місткістю на 100 глядачів слугує театрові до сьогодні. У 1987 році неподалік палацу перенесено автентичну сільську хату, що слугує місцем почастунку для глядачів.
У 2004 році Осередок театральних практик «Ґардженіце» придбав муровану комору 1900 року побудови. У ній відбуваються концерти та мультимедійні виставки, з 2006 року там знаходиться сцена Академії театральних практик «Ґардженіце». В 2008 році театр перейняв право власності на палац та каплицю. В 2010 році «Ґардженіце» отримали 17 млн злотих (близько 6 млн дол. США) дотації з європейських фондів на ремонт палацу, комори та розбудову осередку в рамках операційної програми «Інфраструктура і середовище».
В 2013 році закінчено побудову Європейського Осередку театральних практик у Ґардженіцах.

Перше – відділення

1. Ріхард Вагнер – Увертюра до опери «Летючий голландець»
2. Ріхард Вагнер – Арія Голландця з опери «Летючий голландець». Соліст Олександр Форкушак
3. Ріхард Вагнер – Балада Сенти з опери «Летючий голландець». Солістка Юлія Алєксєєва
4. Ріхард Вагнер – Дует Сенти і Голландця з опери «Летючий голландець». Солісти: Юлія Алєксєєва і Олександр Форкушак

Друге – відділення

1. Вікторія Польова – «Langzam» («Лангзам») для симфонічного оркестру
2. Леонід Грабовський – Симфонічні фрески «Це не повинно повернутись»
Диригент Лауреат Національної премії України ім. Шевченка, Народний артист України – Василь Василенко

Художній керівник – головний диригент Національного президентського оркестру, Народний артист України, професор – Анатолій Молотай

Письменник та філософ, мольфар-охоронець та оберіг древніх Карпат Тарас Прохасько зустрінеться із співаком та виконавцем на корі, представником древньої сенегальської музичної династії Кеба Ціссохо, який привезе до нас мелодії та ритми західного африканського узбережжя атлантичного океану.

Тарас Прохасько, письменник, публіцист та філософ.
Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка (1992). Брав участь у студентському русі 1989-1991 років, у «революції на граніті» у Києві 1990 року.
Найвідоміші книжки: роман «Непрості», оповідання «Інші дні Анни», есеїстка «ФМ-Галичина», «Одної і тої самої». Тарас Прохасько також автор серії дитячих книжок: «Хто зробить сніг», «Куди зникло море» і «Як зрозуміти козу». Найвідоміші переклади: Анджей Стасюк «Галицькі оповідання», «Схід»; Станіслав Вінценз «На високій полонині».

Кеба Цісохо – виконавець на корі та співак, носій давньої сенегальської традиції. Походить із старовинної музичної родини. Батько артиста був визнаним “Королем кори”, традиційного музичного інструменту. Проживає у Відні.

• слухачі розмістяться на матрацах, та будуть забезпечені чаєм та кавою у перервах
• мобільні телефони та інші електронні дивайси необхідно буде здати в камеру схову на вході
• фото/аудіо/відео запис та доступ преси на захід заборонено
• слухачі, які будуть помічені волонтерами/охороною із будь якими електронними пристроями у залі будуть змушені залишити перформанс
• слухачі, які під час перформансу повернуться до гарберобу для того щоб взяти/перевірити щось на своїх мобільних телефонах, будуть змушені залишити театр

Дія Перша. Singapore
Циклічні цифрові завади, генератори шуму, тріск передають містичну атмосферу уявного міста Singapore, де поєднались структури техногенного звучання інформаційного світу з акцентами на фонетичні особливості живих голосів та їхніх тіней. Фактури обидвох пластів, проникаючи одна в одну, утворюють складний простір міста. У творі використана поезія Михайля Семенка і Ніки Турбіної. Виконавці: архітектор – ujif_notfound, житель міста – Діана Лотоцька, тінь – Kata Okneson

Дія Друга. Konezerte-Konzepte
Містичний голос легенди української поетичної сцени Юрія Іздрика у супроводі контрабасиста та перформера Аліреза Тогіяні (Іран-Австрія) та аккордеоніста Даміана Келлера (Австрія)

Дія Третя. Palimpsest

Анн Беннент у супроводі артистів ансамблю NOVA OPERA (Роман Григорів, Разумейко Ілля, Жанна Марчінська, Андрій Надольский). Поезія Артюра Рембо (Arthur Rimboud) Самуеля Беккета (Samuel Beckett), Вольфганга Бауера (Wolfgang Bauer), Роберта Вальсера (Robert Walser) в оригіналі (французька, англійська, німецька мова)

Учасники:

ujif_notfound (Георгій Потопальский)
Ujif_notfound [UN2114]  – аудіо-візуальний проект заснований у 2008 році. Основний напрямок діяльності – створення мультимедійних систем, заснованих на алгоритмах кінетичного зв’язку людини та програми, побудова алгоритмічних систем інтерпретації за допомогою засобів мов програмування. «Живі» виступи засновані на генерації аудіо та візуальних потоків у реальному часі. Серед окремих проектів артиста: Bootstrap algorithm scores for orchestra (BAS for orchestra) – Алгоритм самогенераціїї партитур для оркестру, створений спільно з київським медіа-артистом V4.ENKO та композитором Аллою Загайкевич.  Practice of Strings – аудіо-візуальна інсталяція, продемонстрована на декількох фестивалях в Україна а також на ассамблеї CIME/ICEM/ MUSICACOUSTICA-BEIJING 2012 (Пекін). RECT_STRUCT – Інтерактивна аудіовізуальна інсталяція на снові
алгоритмічного синтезу звуку та генерації у 3D просторі та реальному часі.

Діана Лотоцька, співачка, піаністка, артист.
ІЗДРИК (Юрко, Юрій, Юр) – літератор, музикант, активіст широкого профілю, ентузіаст мультижанрової та полістилістичної саморепрезентації, соціопат.
Народився 16.08.1962 в Калуші. Автор 12-ти прозових книжок, 5-ти поетичних збірок і 1-го фортепіанного концерту. Том короткої прози «ТАКЕ» визнано Книгою Року 2008 за версією BBC. Твори перекладені 16-ма мовами світу.
Засновник і впродовж 20-ти років – редактор легендарного журналу «ЧЕТВЕР». Учасник числених групових і кількох персональних виставок візуального мистецва. Ліквідатор аварії на ЧАЕС (2 категорія), нагороджений медаллю «За громадський подвиг». Почесний громадянин міста Калуш. Кавалер  ордену Срібний Хрест – державної нагороди «за заслуги перед Польщею».
Кавалер ордену Капітули часопису «Ї» За Інтелектуальну Відвагу.
Співзасновник (з Григорієм Семенчуком) і учасник музичного проекту DRUMТИАТР.
Провадить доволі замкнутий спосіб життя. На публіці з’явяється лише в нечастих концертах DRUMТИАТРу та на фестивальних читаннях. Останніми роками здобув розголос у соціальних мережах як автор щоденних поетичних публікацій. Відкрито зневажливо ставиться до людини як біологічного виду. Часто висловлює расистські, сексистські та анархістські погляди. Невисокої думки про Шевченка-поета. Боготворить Баха, Sting’a і Portishead. Фанат Skrillex’a і загалом стилю trap.
Аліреза Тогіяні (Alireza Toghiyani)  народився у 1990 році у Ісфахані (Іран) у сім’ї майстра традиційних музичних інструментів. Закінчив музичну школу в Ісфахані по класу альта. З 2008 року проживає у Відні та навчається композиції у Віденській міській консерваторії. З 2016 параллельно до музичного навчання почав штудіювати курс “Трансмедіального мистецтва” у Віденській академії ужиткового мистецтва. У своїх роботах він поєднує сучасну музику з людським тілом, перформативними та інсталятивними практиками. Він шукає неформатні шляхи до створення нетрадиційних музичних перформансів та перформантивних проектів. У пошуках нових трансдисцплінарних форм мистецтва він робить акцент на порушенні усіх табу у поєднанні акустичних інструментів, тіла та електронної музики. У 2012/2015 роках був стипендіатом фонду Моцарта. У 2016 році отримує почесну стипендію міністерства культури Австрії у сфері музики та виконавського мистецтва. Аліреза як композитор, перформер та хореограф фокусується наразі на трьох проектах, перший має назву “Physical Activity“ та заснований на інсценуванні та хореографічному втіленні фізичних репететивних рухів людського тіла.
Другий проект „In that fashion“ Аліреза розмиває усі кордони між різноманітними стилями такими як Ембієнт, Дрон, Електро, нова та експериментальна музика.
Третій напрямок під назвою „Konzerte Konzepte“ поєднує академічні твори композитора із різноманітними перформативними та інсталятивними проектами, використовуючи роботу з простором та інтерактивний досвід.

Даміан Келлер (Австрія)
Народився у Брегенці. Перші уроки аккордеона отримав у віці семи років. У 2009/2014 році навчався у державній консерваторії Воральбергу в класі професора Горана Ковачіча. З 2015 року навчається у консерваторії міста Відень у класі професора Грегора Стопа.
Брав участь у майстер-класах Андреаса Небля, Франко Марокко, Міхаеля Аугустсона, Штефана Хуссона. Даміан є переможцем багатьох конкурсів, та регулярно виступає сольно, у супроводі симфонічного духового оркестру та у складі різноманітних ансамблів.
Анн Беннент (Anne Bennent)
Акторка Анн Беннент народилась у 1963 році в Лозанні. Виросла у мистецькій сім’ї у двомовному (франко-німецькому) середовищі, родина при цьому активно подорожували між Німеччиною, Швейцарією, Францією та Грецією. Батько акторки Хайнц Беннет був відомим актором і з дитинства залучав її та її брата Давіда до участі у численних театральних та кіно-проектах. Першу серйозну театральну роль Анн отримала у 15 років, коли зіграла Аню у “Вишневому саду” Чехову у Шиллертеатрі в Берліні. У 1981-1984 роках навчалась в театральних інститутах Женеви та Парижа. Після навчання Анн потрапила до Резиденцтеатру у Мюнхені, де вона одразу отримала змогу працювати із Інгмаром Бергманом (постановка “Йун Габріель Боркман” за Ібсеном, з якою акторка також відправилась у перше європейське турне), та зіграла роль Офелії у Гамлеті у постановці Б. К. Трагелена.
Після роботи в Мюнхені Анн потрапляє до Штутгарта, де продовжує грати головні ролі у виставах та серйозно захоплюється шансоном, і створює вечір пісні “Pour Maman” який вона грає до сих пір.
У 1986-1990 роках активно виступає в рамках Мюнхенського та Зальцбургського фестивалів. У 1989 році на запрошення режисера Петера Цадека дебютує на сцені Бургтеатру у Відні в якості Саші у п’єсі “Іванов” Чехова. У 1990-1994 році Анн продовжує виконувати головні ролі на сценах Віденського Бургтеатру, та Schauspielhaus в Гамбурзі.
У 1995 році легендарний режисер Пітер Брук запрошує акторку прийняти до свого Théâtre Des Bouffes Du Nord в Парижі, де вона бере участь у постановці та европейському турне проекту „qui est la…“.
У 1999 році Анн народжує першого сина Антона у першому шлюбі із російсько-німецьким режисером Евгєном Сітохіним, з яким вона на упродовж останніх десяти років створювала театральні вечори.
У 1998 році актриса вперше зустрічається із Отто Лехнером, сліпим акордеоністом та імпровізаційним музикантом, з яким вона створює монолог “Кассандра” за романом Крісти Вольф. Пізніше вони записують п’ять аудіо книжок із різноманітною поезією, а у 2004 народжують сина Фелікса, з яким проживають разом в селищі Гар сам Камп та у Відні.
У 2008/2015 роках Анн продовжує грати різноманітні ролі у драматичних театрах Сантк/Пьолтена та Стокерау (Нижня Австрія).
Брала участь у зйомці численних кінофільмів, в тому числі працювала із легендарним режисером Міхаелем Ханеке.
Анн знаходиться у постійному пошуку в сфері музичних та мелодраматичних проектів у співпраці із різноманітними музикантами, які вона виконує від Парижу до Токіо, від Відня до Занзібару. Її репертуар простягається від французького шансону до Онеггера та Стравінського яких вона вільно поєднує із різними мовами, поезією, танцювальними та перформативними практиками.

Існтурменталісти формації Nova Opera. Засновники фествалю PORTO FRANKO композитор та піаніст Ілля Разумейко, композитор та контрабасист Роман Григорів, віолончелістка Жанна Марчинська та ударник Андрій Надольский є основою інструментального ансамблю коллективу «Nova Opera», разом вони приймали участь у створенні опер «IYOV», «BABYLON», «непрОсті», презентованих на ГогольФесті у 2015-2016-х роках та представлених на різноманітних фестивалях в Україні, Польщі, Данії, Австрії та Македонії.
В рамках нічної поезофонії ансамбль НОВОЇ ОПЕРИ перетвориться на мультиінструментальний оркестр, що поєднає з перформативною поїзією полістилістичну музичну гру та стохастичні переміщенна артистів між звуковими точками.

На зламі двох діб у багаторівневому фойє драматичного театру відбудеться просторовий перформанс київського електроакустичного дуету. Він будуватиметься як деконструкція, чи навіть своєрідна реконструкція жанру пісні. Використовуючи акустичні та електронні інструмент, переміщуючись між балконами та сходами, музиканти мігруватимуть між країнами, від звичного рокового груву до складної сонористичної медитації, від жалю до іронії. Виконавці: Олексій Шмурак (голос, мелодика, калімба, ударні), Олег Шпудейко (комп’ютер, модульний синтезатор)

Олег Шпудейко (Heinali)
Heinali ​— ​ сценічне ім’я композитора та виконавця Олега Шпудейко, який працєю переважно в сфері електроакустики.
Почав свої перші стилістичні еклектичні експерименти зі звуком в 2003-му році. Використовує різні методи обробки звуку які поєднує з імпровізацією в якості методу та заглибленням у феноменологію звуку та ламінальність. Коммерційні роботи артиста нерідко поєднують фортепіано та електроніку.
У 2009-му році писав музику до інсталяцій та перформансів в якості учасника арт-групи Soloma. У 2010 році почав довготривалу колаборацію із американським поетом Мєттом Фінні. Проект поеднує музику Heinali та spoken word performance від Метта. Heinali and Matt Finney записали та видали ряд альбомів на Paradigms. Новий альбом How We Lived виходить на Flesner у 2017-му році.
У 2013 році створює спільно з композитором та перформером Олексієм Шмураком електроакустичний дует Блук, в якому практикує живі виступи, що базуються на темі інтердисциплінарності та нових форм взаємодії.
Дует реалізував низку проектів із художниками, віджеями, музикантами та поетами. У 2015 році курував коротку серію електроакустичних імпровізацій в Києві. У 2016 написав музику до відео-гри Bound від студій Plastic і Sony Santa Monica, та хореографії A Thread от Jean Abreu Dance.

Твори Heinali видавались на Sony Interactive Entertainment, Fluttery, NEN, Paradigms та інших лейблах. Останній альбом Anthem вийшов у 2017-му році на Injazero Records.

Олексій Шмурак
Народився у 1986 році у Ленінграді, живе в Києві.
Закінчив Київську консерваторію по класу композиції у Юрія Іщенко. До цього навчався композиції у Алли Загайкевич.
У 2006-2017 співзасновник, співорганізатор та піаніст Ensemble Nostri Temporis (ENT), який був лідером української камерної сцени нової музики. Як учасник ENT провів низку мультимедійних проектів в Україні, Росії, Білорусі, Польщі та Німеччині.
У 2013 створює разом із артистом Олегом Шпудейко електроакустичний дует “Блук”.
У 2014-2014 проводив разом із композитором ат віолончелістов Золтаном Алмаші фестиваль сучасної та класичної музики “Гольфстрім”.
У 2012-2015 провів ряд сольних фортепіанних концертів у яких досліджував сучасні виконавські методи. Концерти проходили в Україні, Білорусі та Росії (включно із Маріїнським театром у Санкт-Петербурзі).
З 2013 проводить пісенні концерти як співак, клавішнік та композитор.
З 2014 співпрацює із музичним агенством УХО. З 2016 постійний учасник та автор ідей простору “Плівка”, переважно у співпраці з куратором Дмитром Казаковим.
Музика Олексія звучить на багатьох фестивалях, серед них Gaudeamus Musikweek (Утрехт, Нідерланди, 2013) та International Summer Courses for New Music (Дармштадт, 2010 та 2016). З 2010 постійно співпрацює з Goethe-Institut (біля 15 проектів). Учасник воркшопу берлінського театру Deutrsche Opera та Parkaue присвяченого створенню опери для дітей (2016).
З 2015 спільно з російським хореографом Олександром Любашиним працює над серіює міжнародних лабораторій дослідження інтердисциплінаності “Intersection of Parallel”.
Створював музику на замовлення численних польских, австрійських та російських інституцій. Музика виходила на лейблах Fancy music (2012) та Requeim records (2016).
Читав лекії у Львові (простір “Дзига”), Києві (простір “Хармс” та “Культурний проект”), Москві (Вища школа економіки).
Учасник та співзасновник фестивалю Frank Opera Fest 2010, учасник фестивалів PORTO FRANKO 2010 та PORTO FRANKO GogolFest 2016 в Івано-Франківську.

На час фестивалю у колишньому колегіальному костелі пресвятої діви Марії розмістяться три унікальні музичні скульпутри нідерландського музиканта та креатора Ганса ван Коолвіжка.

„Bambuso sonoro“ (1991) – унікальний бамбуковий орган, один із центральних творів художника, в якому неповторне медитативне звучання поєднується з незвичним візуальним вирішенням інструмента.

„The Bells“ – дзвони, що звучать ніби у просторовій порожнечі.

У післявоєнний час орган костьолу був зруйнований, так само радянською владою була знищена дзвіниця церковного комплексу (наразі відновлена).

Таким чином обидві інсталяції, орган та дзвони викониватимуть на час фестивалю функцію відроджених сакрально-перформативних символів.

„Glissando“ (2006) – мобільна звукова машина, яка з успіхом була представлена на різноманітних фестивалях в Нідерландах та Польщі.

Ганс ван Коолвіжк (1952) – нідерландський артист, перформер та винахідник музичних інструментів, з 1987 активно працює над створенням унікальних музичних скульптур, інструментів та інсталяцій, які представляє на різноманітних фестивалях, у музеях сучасного мистецтва тощо: від Лондона до Любліна, він Литви до Лісабона. Маніфестом художника можна вважати написану ним книгу “Звук це матерія”. Унікальні музичні скульптури артиста, такі як “Klankkaatser”, “Oerkaatser”, “Oer-Oorsprong” були розміщені в різноманітних музеях сучасного мистецтва в Нідерландах де вони викликають великий інтерес публіки та критиків. Роботи Ганса ван Коолвіжка фінансуються музичним фондом Нідерландів у кооперації з різноманітними іншими голландськими та іноземними фондами та інституціями.

http://www.hansvankoolwijk.nl/

Футуристична Служба Божа, яка поєднає в собі кілька світових релігій та культурних практик:

-звуки футуристичного органу Bambuso sonoro

-мусульманські наспіви та звуки кори сенегальского музиканта Кеби Ціссохо

-будійські мотиви у виконанні китайських музикантів на гуджені та піпі

-сакральну музику ортодоксальної церкви у виконанні хору

Оркестр Радості і Щастя FAMILIA PERKALABA

Перкалаба – музичний гурт з Івано-Франківська, що з’явився у далекому 1998 році. Як відомо, назва його походить від гуцульського села, що на межі Франківщини, Чернівецької області та Румунії. Не так давно гурт відзначив свою шістнадцяту річницю, трохи змінив склад, а відтоді і назву – тепер це Familia Perkalaba. Восьмеро музикантів створюють музику у стилі яку музиканти самі називають urban-roots, однак навряд чи усе різнобарв’я музичних напрямів і стилів у творчості Familia Perkalaba можна вмістити в одне визначення. – Наша музика має глибоке гуцульське коріння, однак вона зазнає різноманітних впливів – від балкан-біту до французького хіп-хопу, рутс-реггей чи аргетинського танго вперемішку з болівійським ска, – розповідає нам Олег Гнатів, більш відомий як Мох, продюсер гурту. – мультикульти – це те, що залишить цей світ кольоровим при макдональдсовій глобалізації.
Окрім того, що Familia Perkalaba вже багато років успішно гастролює Україною, гурт за цей час чимало подорожував із виступами і Європою. І зовсім не дивно, що і там без «бісів» не обходилося: – Як правило, лайн-ап у нас година тридцять, а граємо зазвичай більше двох, бо не відпускають. Публіка завжди реагує саме на артиста, на його енергію, енергетику та відкритість, – наголошує Мох. Та і сам світ зараз надзвичайно відкритий – було б бажання брати з нього щось нове. На нашу музику впливають і інші люди, і культури і, врешті, весь світ.
Свою п’ятнадцяту річницю музиканти вирішили відзначити випуском нової платівки, яка суттєво відрізняється від попередніх семи альбомів гурту. Альбом Familia Perkalaba «Tribute to Gutzul Sound System», що вийшов у січні цього року, – це унікальний проект, аналогів якого в Україні ще не було. Тридцять два артисти з п’яти країн (Україна, Польща, Німеччина, Білорусія, Росія) об`єдналися, щоб створити це справжнє свято музики для своїх прихильників. Серед них – ДахаБраха, Dakh Daughters, Zapaska, GrozovSka Band, Куку Шанель, Юрій Андрухович і Karbido, RotFront, НОМ та багато інших талановитих музикантів. – Для нас це великий прояв поваги і любові до того, що ми робимо, від братів по розуму, – розповідає Мох. – Такі проекти власне цінні своєю унікальністю – ми вже робили і авторські альбоми, і ремікси (як чужі, так і власні авторемікси), лайви – ось тепер серед наших релізів з’явився і трибьют.
Зараз Familia Perkalaba готують программу для нового туру, після якого музиканти розпочнуть роботу над новим альбомом. Нещодавно група видала інтернет реліз LP Familia Perkalaba – DARABA (https://soundcloud.com/familia-perkalaba/sets/familia-perkalaba-daraba-2016), записано в жовтні 2016 в урочищі Арджелуджа поблизу Говерли. І що б оригінальне не придумали вони цього разу, ми точно впевнені, що будемо приємно здивовані.
Музика Familia Perkalaba торкає своєю знайомістю та живістю. Але цей варіант дежа-в’ю зовсім не є постмодерною спробою цитування алюзій. Музика доволі абстрактна, а тексти не переобтяжені смисловими галюцинаціями. Співання слів – чи то любовної ахінеї, чи псевдо-фольклорного соцоптимізму – не те, щоб не має значення, але набирає радше енергетичної, аніж смислової функції, і не тягне на себе ковдри, підпорядковується логіці музики, логіці звуку. Грамотний панк чи раста зробить файну пісню з одного рядка, з яскравого словосполучення. Що ж тоді є цікавим? Драйв! Те, що зветься драйвом. Не зовсім вправне володіння інструментами відходить на концерті на другий план, де музики беруть своє позитивною, задерикуватою енергетикою, що накочує хвилями в зал зі сцени.
Присутність комунікації. Музика немовби сповнена фольклорних мотивів насправді претендує на те, щоб стати народною і граною на весіллях. Критики намагаються провести паралела, порівняти з кимось. Але тут метода проста – еклектика і бриколаж. Усе може з’єднуватися одне з одним, вплітатися у звукову весело й органічно. Все єдине. Легкість, гумор, безтурботність в такому поєднанні – фірмовий стиль.
Ненавмисність. Просто – музика Гір. Постійна присутність гір, чистого повітря, сонця. І головне, що це не імітація. Багато чого можна імітувати: інтелект, світову скорботу. Але тільки не справжнє розгільдяйство, стьоб і відв’язанність.
Анархізм. Все, що подається сьогодні нам як події першочергового значеня, найважливіші фактори життя – політичні копирсання, шоу-бізнесові миготіння, великі гроші; все, що насправді не має жодного стосунку до людського життя, його глибинної сутності, а тільки забруднює простір і повітря – не почуєш в музиці “Familia Perkalaba”.
Familia Perkalaba – це не етно, не фолк, не автентика; Familia Perkalaba – це хтонічна музика.
12 груп, DJ та виконавців (Dakh Daughters, Карпа, ВІЙ, ДахаБраха, GrozovSka Band, The ВЙО, Quarpa, Dj DERBASTLER, Dmytro Evening, Boochyaman, Sergei Kravchenko aka sk.ein (Port Mone) та Anton Slepakov) виступили разом з Перкалабою в 2014 році на сцені клубу Атлас, втіливши явище Familia Perkalaba. 10 разів Перкалаба була хедлайнером музичного фестивалю “Шешори” (пізніше – Арт-Поле). 220 – так називається перший трек першого альбому Перкалаби. 11 сторінок текстів гуцульських заклинань міститься під обкладинкою альбому “Мовленнєк”, який записали спільно лідер Братів Гад.кіних – Кузя (Сергій Кузьмінський) і продюсер Familia Perkalaba Mox. 21 людина в різний час грала чи співала в групі Перкалаба. Familia Perkalaba побувала з турами в таких країнах (Польша, Румунія, Німеччина, Австрія, Голландія, Швейцарія, Франція, Словакія).

Цитати:

“Familia Perkalaba – це рівень співробітництва на повній довірі і взаєморозумінні як у сім’ї. Тобто, коли у кожного свої таргани в голові, але кожен розуміє шо вони є у кожного і тому не таргани в голові головне, а взаємодовіра.

“Ми дуже ввічливі, акуратні і старанні. До своєї роботи ставимося дуже професійно”

“Ми завжи є відкриті для спільної творчості і експериментів у будь яких напрямках. Це і є суть Familia Perkalaba”

“Familia Perkalaba росла і росте, і дорослішає. Це, в принципі, завжди було трохи більше, ніж просто група. Зараз це стало певною культурою. Музиканти відходять і приходять. Найголовніше ,думаю, відчувати, наскільки цей організм є живий”

“В нас кожен виступ як останній – така от наша філософія, філософія Familia Perkalaba”
Наразі Оркестр Радості і Щастя записали і підготували до релізу новий альбом DARABA 2016, який записувалось високо в горах в старій гуцульській хаті. https://soundcloud.com/familia-perkalaba/sets/familia-perkalaba-daraba-2016

Familia Perkalaba це:
Сергій Шваюк – вокал, труба
Любомир Чорнокожа – саксофон, бек вокал
Саша Котюх – труба, бек вокал
Олег Сабадиш – акордеон
Юра Шацький – гітара
Данило Добровольский – бас
Березень – барабани
Mox – Familia management

KOZAK SYSTEM – український гурт, який постійно представляє Україну на європейських та світових музичних фестивалях.

В 2015 році польскі ЗМІ назвали KOZAK SYSTEM найвідомішою командою з України, а трек “Kochaj i Żyj”, записаний разом з польским гуртом “Red Lips” – безумовним хітом, який опинився в трійці найкращих польських треків цього року. Влітку 2015 року KOZAK SYSTEM представляли Україну на міжнародному музичному фестивалі у Польщі “Oświęcim LIFE Festival”, де грали разом з UB40, Сhris De Burgh, Lemon та іншими відомими музикантами зі всього світу. В серпні KOZAK SYSTEM зіграли на чеському фестивалі TRUTNOFF, де стали хедлайнерами фестивалю разом із Prodigy, The Subways, Matisyahu.

Восени 2015 року Kozak System  проїхали найбільшими містами України з концертною програмою «НАШ МАНІФЕСТ». У березні 2016 року разом з польским гуртом Enej музиканти відіграли з аншлагом концертну програму «Warszawa-Київ» в київському клубі Sentrum: не всі бажаючи навіть змогли потрапити на концерт, через що було оголошено додатковий виступ. Після концертного літа в Україні, Європі, США та Канаді, в листопаді 2016 Kozak System представили EP платівку «Не Моя» в київському клубі ATLAS, а однойменний трек отримав перемогу в номінації «Синґл року» на церемонії нагородження «Селекція» від радіостанції Джем FM.

За чотири роки існування, Kozak System випустили три лонгплея: «Шабля»,  «Пісня Самонаведення» (з Тарасом Чубаєм) та «Живи  і люби», наразі триває студійна робота над четвертою платівкою, презентація якої запланована на осінь цього року. Тоді ж, під час всеукраїнського туру Kozak System, можна буде наживо почути нову концертну програму.

Гурт «Брати Гадюкіни» з’явився на зламі епох у 1988 році і став фундаментом для розвитку української рок-музики. За час свого існування колектив випустив 5 студійних альбомів, 4 концертних альбоми, 2 збірки хітів та зіграв безліч концертів в Україні, Росії. Європі і Канаді.
Гадюкіни легко поєднують панк, блюз, реггі, фольк, рок-н-ролл, галицький колорит, тотальний стьоб, вміння посміятись над собою та драйв, об’єднуючи кілька поколінь в одну велику родину.

Гурт виник у січні 1988 року в надрах Львівського рок-клубу, який започаткував майбутній бас-гітарист колективу – Ігор Мельничук.
Брати Гадюкіни мали тривалі паузи в творчості. У 1996 році  вони припинили концерту діяльнісь на 10 років, щоб у 2006 повернутися й зібрати аншлаг в київському  Палаці Спорту. Той концерт  слухачі назвали “Камбеком століття”.
В 2009 команда понесла величезну втрату – помер лідер і фронтмен “Братів” Сергій Кузьмінський. В пам’ять про нього в 2011 році відбувся триб’ют-концерт “Я вернувся домів” за участі найвідоміших українських музикантів. В підтримку концерту був записаний альбом, який в продаж не надходив і використовувався у якості промо-CD.
У 2013, на прохання друзів та шанувальників,  команда ухвалила рішення повернутися. І вже у вересні 2014 “Брати Гадюкіни” презентували альбом “Made in Ukraine”, з яким вирушили в тур містами України. Він завершився великим концертом у Києві. Гурт вирішив не шукати нового вокаліста, а співати все самим, творити щось на кшталт Театра Гадюкіних, тим самим віддаючи шану, любов і повагу до Сергія Кузьмінського, який, за словами музикантів, завжди з ними в серці.
В альбом “Made in Ukraine” увійшло 16 треків. Слухача чекала зустріч з більш дорослими Братами, але, звичайно, нікуди не ділась знайома кожному «фірмова» манера виконання та насичений різнобарвний саунд. Альбом витримано в кращих традиціях групи – mix українського Rhythm & Blues, гуцульського reggae, львівського шансону і міцних актуальних текстів.“Made in Ukraine” визнано однією з кращих платівок року.
В кінці 2014 і в 2015 музиканти проводять Всеукраїнський тур на підтримку альбому, долучившись до збору коштів на допомогу постраждалим в зоні АТО, переселенцям та пораненим.
У жовтні 2015 «Брати Гадюкіни» представили мальований кліп про депутатів та виборців – Історія однієї Курви. Відео викликало великий резонанс у суспільстві.
В листопаді 2015 команда презентувала пісню “Йде Нині Война” .
Навесні 2016 в Україні відбувся концерт “Зустріч Легенд», де на сцену вийшли гурт PIL (Джон Лайдон, ех–Sex Pistols) і Брати Гадюкіни. Обидві команди в чомусь схожі – почавши грати ще у 80-х, переживши кризи 90-х, вони поєднують музичні жанри у коктейлі з року, постпанку, реггей і ска та працюють на стику стилів. При цьому музика гуртів вже давно стала окремим стилем і сформувала музичні смаки кількох поколінь.
Влітку 2016 року відбулася прем’єра пісні «Тіло фальшивим тоном» на слова поетів Ґео Шкурупія та Михайля Семенка в рамках проекту «Рок-відродження» на Radio ROKS. Брати Гадюкіни разом з іншими українськими музикантами віддали шану українському літературному генію жаги до життя та справжньої любові до України.
29-го жовтня 2016 «Брати» зіграли сольний концерт у Києві в Caribbean Club.
Зі сцени прозвучали перевірені часом та нові хіти з “Made In Ukraine”, а також була представлена пісня “Нагла кров” з майбутнього альбому.

На сьогоднішній день колектив перебуває у відмінній музичній формі і багато концертує. Триває робота над створенням 12 пісень для нового альбому «Сміх і гріх» (реліз альбому -восени 2017 року). Паралельно іде робота над написанням музики до рок-опери «Башти Вавілону» (реліз – кінець 2017 року).

Tik Tu – тріо із Тернополя, що вдало грається із музичною стилістикою на основі мультиінструментальної тканини, змішуючи живі інструменти з електронним саундом, граючись на живо записаними звуковими петлями та семплами, поклавши їх на живий драмс. Симбіоз synthpop, indie-pop та electronic заповнений текстовими картинками на кількох мовах одразу відкриває завісу у цікавий жанровий світ.  М’який жіночий голос несподівано грає із іншими інструментами у межах свого текстового навантаження, створюючи особисту картинку кожної композиції. Цікаво і легко із треку в трек.

Початок 2016 року став дуже успішним для гурту, так як їх спільний з Omodada трек «All My Gods» потрапив у американський чарт «Топ 20 за 2015 рік» журналу Stereo Ambers та у британський чарт відомого блогу «The Sound of Confusion». Також Tik Tu є бажаний гість на багатьох фестивалях, зокрема на Книжковому Арсеналі, Kyiv International Short Film Festival, LwoWroclaw, Koktebel Jazz Festival, Zaxidfest та багатьох інших. На разі гурт співпрацює з американським лейблом Moon Sound Records та активно концертує з дебютним альбомом Shuma.

The Hypnotunez

Площа драмтеатру (вул. Незалежності, 40, 42), 17 червня, 19:00

Детальніше

Boom Pam

Площа драмтеатру (вул. Незалежності, 40, 42), 17 червня, 20:30

Детальніше

Бумбокс

Площа драмтеатру (вул. Незалежності, 40, 42), 17 червня, 22:00

Детальніше

Cepasa

Площа драмтеатру (вул. Незалежності, 40, 42), 18 червня, 19:00

Детальніше

THE ERISED

Площа драмтеатру (вул. Незалежності, 40, 42), 18 червня, 20:30

Детальніше

Subcarpati

Площа драмтеатру (вул. Незалежності, 40, 42), 18 червня, 22:00

Детальніше

17 червня 2017 року о 18:00 в рамках фестивалю PORTO FRANKO на тропічній сцені Палацу Потоцьких відбудеться перша музично-поетична презентація першого в Україні повного ліцензійного зібрання текстів леґендарного Джима Моррісона — книжки «Американська молитва» від Івано-Франківського видавництва «П’яний корабель». Джим Моррісон волів вважати себе перш за все поетом, але здебільшого знаний, як музикант. Ми покажемо вам обидва його виміри. Читання поезії плавно перетікатиме в кавери на пісні «The Doors», які гратимуть пісні відомих гуртів. А в самому Палаці експонуватимуться графічні роботи Кіріла Кіріллова, що ілюструють книгу.

Джим Моррісон — поет-візіонер і містик. Одержимий та сп’янілий поезією, музикою, театром і кіно, проповідник древніх міфів, заклинань і прихованої від людського ока сторони реальності. Поет, що марить. Поет, що боїться. Поет, що страждає від перенасичення і виснаження. Поет, що розкладає світ на безліч дрібних деталей і конструює з них свою власну дійсність. Поезія Моррісона, маючи за собою потужне інтелектуальне тло, наївна й безпосередня, як дитина, незабруднена розумом, як свідомість первісної людини, що керується винятково інстинктами, розхристана, дика і навіжена, вдумлива й холоднокровно-спокійна, свіжа і задушлива. Це справжня поезія. Та, що нічого не стверджує. Та, що вказує на можливості, відчиняє всі двері. В цей вечір у дворі Палацу Потоцьких ви можете увійти в ті двері, які вам сподобаються. А музика вестиме вас і не дозволить заблукати.